П’ять років боротьби з «каральною» системою

Генерал Назаров. 18 листопада 2014 йому було оголошено про підозру у злочині, якого він не скоював. (див. матеріал ІАЦ «Справа генерала Назарова» – спецоперація ГРУ МО РФ?)

На тлі недавнього резонансного арешту генерала Марченко слід нагадати, що він був далеко не першим з генералів, який був підданий політично мотивованому кримінальному переслідуванню. До нього за настільки ж «дивними» звинуваченнями були притягнуті до кримінальної відповідальності екс-начальник Генштабу Замана і екс-командувач Нацгвардії Аллеров. Але найпершою і знаковою стала резонансна «справа генерала Назарова», яку вже зараз вивчають в Національній школі суддів України.


Віктор Миколайович Назаров. Генерал-майор ЗСУ. У 2014 році – начальник штабу АТО. Під керівництвом генерала Муженко разом вони змогли зробити практично неможливе – організувати відсіч російській агресії і звільнення частини окупованій території Донбасу. 18 листопада 2019 року минає п’ять років з дня вручення йому підозри у «службовій недбалості в бойовій обстановці». Суд у вироку 27 березня 2017 роки пішов ще далі і зробив висновок, що «Назаров скоїв тяжкий злочин з непрямим умислом…» А також звинуватив в тому, що «дії начальника штабу АТО привели до вчинення терористичного акту».

П’ять років Назаров бореться, практично сам на сам із «правоохоронною» і судовою системами, для яких не існує війни.

Як стверджує він сам, вже тоді це було політичне замовлення.

Про подію, що лягла в основу обвинувачення – загибелі військово-транспортного літака в результаті теракту написано досить багато. Найбільш повний його розбір зроблений в публікації Борт 76777. Розбір перерваного польоту. З бойовим досвідом генерала Назарова можна ознайомитись, прочитавши цикл його спогадів Менеджмент гібридної війни.

Віктор Миколайович, коли і як ви дізналися про те, що проти вас розпочато кримінальне переслідування?

Спочатку справа була порушена за фактом катастрофи літака і загибелі військовослужбовців. На попередньому слідстві мене лише двічі допитали в якості свідка. Я дав свідчення з питань, які вважав і вважаю абсолютно очевидними, – власне все «крутилося» навколо того, хто і коли отримував інформацію і приймав рішення. Але з липня «відроджена» військова прокуратура завзято взялася за розслідування, і як з’ясувалося пізніше, робила все для виконання «політичного» замовлення.

Влітку 2014 року відразу кілька діючих на той час народних депутатів, під час зустрічей зі мною неофіційно попереджали: «Віктор, тебе хочуть зробити крайнім!». Але я не вірив і дивувався. Важко було усвідомити, що подібне відбувається насправді. Тим більше, що вже були готові матеріали Міністерства оборони України про з’ясування обставин і причин катастрофи.

Першою ластівкою політизації слідства щодо загибелі літака став виступ глави військової прокуратури Матіоса в ефірі «5 каналу» третього вересня 2014 року, де він прямо заявив, що винуватці встановлені:

“Я не хотів би забігати наперед, але коло осіб, коло, до компетенції якого входило планування, контроль, виконання і досягнення бойової задачі, до обов’язків яких це було віднесено, визначено, зараз залишилися деталі – хто ж все таки прийняв те чи інше рішення, яке потягло такі наслідки, хто не передбачив загроз, які дійсно на той момент існували, що доведено було у встановленому порядку працівниками СБУ”.

Справа по збитому малайзійському Боїнгу, яку розслідує міжнародна комісія йде вже шостий рік. І це звичайна світова практика для великих авіакатастроф, навіть «цивільних». Українській же військовій прокуратурі на «пошук винних» знадобилося всього два тижні…

Чому ви вважаєте, що це було політичне замовлення?

Для початку давайте пригадаємо загальний фон осені 2014 року. Завершилися парламентські вибори, але ще не була сформована коаліція. Тоді «БПП» несподівано для них програв «Народному фронту». Чому програли – окрема історія, спочивали на лаврах після президентських виборів, керівник штабу був людиною далеким від цих процесів, розраховували, що в’їдуть в парламент за інерцією без зусиль. У той же час наближалася річниця подій на Майдані, починаючи з розгону мирного протесту 21 листопада 2013 року. Суспільство чекало реакції від нового керівництва країни, обіцяних результатів розслідування. Військовій прокуратурі і її очільнику Матіосу потрібно було продемонструвати ефективність роботи і «відданість» президенту, видати «гучну резонансну справу». Крім того, в блогосфері і засобах масової інформації в той час, якщо пам’ятаєте, була розгорнута «зрадофільска» кампанія з дискредитації керівництва Збройних сил. Нова (тоді) влада не розуміла військових, боялася їх, а тому прагнула знецінити в очах громадськості роль і місце Генштабу в подіях на Донбасі.

Але це об’єктивні фактори. Численні неофіційні підтвердження того, що моя справа – це «замовлення», я почав отримувати пізніше.

Наприклад, товариш по службі, посилаючись на джерело «близьке до кіл» в Адміністрації Президента, ще до вироку, повідомив мені, що я «буду засуджений, але президент мене помилує».

Ще приклад, що мав місце до вироку. На одній з зустрічей Генерального прокурора України з ветеранами, волонтерами та військовослужбовцями Луценко прямо сказав, що «Назарову дадуть вісім років, але його помилують». За його словами це нібито необхідно, «інакше інші генерали будуть боятися віддавати накази». Про це написала газета «Факти» 2 лютого 2017 року.

Наступний приклад. Один з учасників кримінального процесу в 2017 році, вже після вироку сказав, що на своє запитання, як можна таким чином судити генерала у воєнний час, отримав відповідь: «Не хвилюйтеся, це погоджено на всіх рівнях, тому можете мочити по повній».

«Шедевром» нехтування презумпцією невинуватості може служити виступ генерального прокурора України Луценко в травні 2017 року у Верховній Раді України, де він з гордістю доповідав про те, що «вони посадили генерала Назарова». І це при тому, що вирок не вступив в законну силу і знаходився на розгляді в апеляційному суді Дніпропетровської області!

Як не сумно це усвідомлювати, але це далеко не повний перелік порушень і свідоцтв замовного характеру справи.

А хто на вашу думку був замовником?

Зрозуміло, що генералів не залучають до кримінальної відповідальності «просто так». А в 2014 в таких діях був дуже великий ризик. Важко було передбачити, як поведе себе армія і громадськість. На таке переслідування неодмінно має бути «політичне рішення», і воно сто відсотків було – про це свідчать численні відверто-цинічні публічні висловлювання головного військового прокурора Матіоса.

Поєднати в один день «накачування» в ЗМІ, вручення підозри, спробу арешту високопоставленого військового – такий комплекс «узгоджених заходів» у нас в Україні ніхто не ризикне організовувати за власною ініціативою. Це робиться тільки за згодою (якщо не за вказівкою) з Адміністрації Президента. Подальший розвиток подій це лише підтвердив.

Ну ось ми і підійшли до 18 листопада. Розкажіть, як це було

Близько 10 ранку до мене в робочий кабінет зайшов слідчий військової прокуратури і почав задавати якісь малозначні питання. Взагалі поводився дивно, як-то «не так»… Потім раптом приклав палець до губ: «Дотримуйтеся тиші!» І жестом запитав: «Нас не прослуховують?» Потім написав на аркуші, «Вам оголошується підозра».
Я прочитав, він говорить, нам потрібно проїхати в прокуратуру. Я попросив почекати, дзвоню начальнику Генштабу. Кажу, що мені якусь підозру вручати зібралися, ви в курсі? Він каже, ні, не в курсі. Взагалі незрозуміло.
Я не злякався і не знепритомнів, викликав службову машину, забрав слідчого, поїхали.
Прибули до військової прокуратури. Там біля дверей до кабінету, де мене чекали, стояли якісь дві «каламутні особистості», поводили себе, як мені здалося, дивно. Можливо вони були з «групи підтримки» або представники медіа, тому що на плечах у них висіли якісь гаджети в чохлах – чи то камери, то чи щось іще.
Зайшли до кабінету. Запропонували мені ознайомитися з підозрою. Я почав його читати і здивувався. І в думках не було, що події, цілком очевидні для всіх тих, хто про них знав, можна виставити в такому спотвореному світлі. Кажу, що ви тут написали, це ж «шито білими нитками»!
Вони сказали, що вони люди маленькі, підневільні і над нами є начальство.
Те, що це все в цей день було заздалегідь спланованою операцією, я зрозумів трохи пізніше. Там на сейфі стояла камера, поруч розкладена тринога. Ймовірно, збиралися записувати для суду і ЗМІ, якщо б я почав проявляти бурхливу реакцію чи відмовлятися підписувати. Але я відреагував спокійно, не дав їм ніяких приводів.

А як поводилися самі правоохоронці?

Думаю, що вони розуміли неоднозначність ситуації і боялися. У прокурора, який вручав підозру, побіліли губи. Коли він мені передавав документ, руки його тряслися. Я сказав їм, ви робите дуже велику помилку. Те, що вам доведеться за все це відповідати – питання часу.
Після цього вони вручили мені повістку до Печерського районного суду, де, виявляється, вже було призначено засідання щодо визначення запобіжного заходу! Питаю, на котру годину? На 15.00. А за який час я маю бути повідомлений? За три години. Вже було за дванадцять, а це порушення.
Але вони відповіли, що засідання вже призначено і там буде Генеральний прокурор… Я запитав, де мій адвокат? Відповідають, що вам призначать. А коли він буде знайомитися з підозрою? Його ж теж повинні повідомити за три години? Відповіді не було, оскільки законність їх не цікавила. І, як пізніше з’ясувалося, в той же самий час почалося поширення в ЗМІ інформації про затримання «винуватця».

Що відбувалося далі?

Природно, я був шокований таким розвитком подій. В очах потемніло… Повернувся на службу, зайшов до лікаря, тиск різко підскочив. З гіпертонічним кризом мене шпиталізували. І ось з цього моменту почалося те, що пострадянські «правоохоронці» називають на своєму сленгу «кошмарити клієнта». Це така накатана схема, якою користуються всі органи. Після того як жертва отримує процесуальний статус «підозрюваний», на неї починають тиснути психологічно але немов би в рамках закону. Обшук, затримання, арешт майна, публікації в ЗМІ, тиск на близьких людей.

При цьому найчастіше законність не дотримується навіть ззовні. Людині дають зрозуміти, що вона «ніхто» і з нею можна робити що завгодно. Таким чином поводяться саме в тих випадках, коли «зверху» розуміють, що в справі немає доказової бази, але виконавці отримують негласний наказ: «отримати результат за всяку ціну». Власне так і висловився в одному зі своїх інтерв’ю тодішній глава військової прокуратури Матіос.

Щоб досягти поставленої мети – визнання провини, угоди зі слідством, готовності «вирішити питання» жертву деморалізують, роблять «токсичною». Людину, яка не мала раніше досвіду спілкування з цією системою, швидко заганяють у стан, коли вона готова позбутися кошмару навіть ціною взяття на себе провини в злочині, якого вона не скоювала.

І як же вас «кошмарили»?

Примчали до госпіталю, із пристрастям взяли свідчення у лікуючого лікаря. Лікар підтвердив діагноз. Потім з’явилися якісь незрозумілі люди під вікнами, які нібито «сторожили» мене, щоб не втік. На наступний день, коли я ще був в госпіталі, рано вранці прийшли додому в супроводі бійців «Альфи». Вручили дружині визначення на обшук і арешт майна. Ці визначення винесла суддя Волкова С.Я., на яку, як з’ясувалося пізніше, в прокуратурі було заведено кримінальну справу… Вишенькою на цьому «тортику» беззаконня стало накладення арешту на земельну ділянку, який був проданий дев’ять років тому… В подальшому всі ці визначення були скасовані судом апеляційної інстанції.

Хто вам надавав юридичну допомогу?

Суд щодо обрання запобіжного заходу відбувся 25 листопада. Від Міністерства оборони ніякої юридичної допомоги я не отримав. Адвоката на той момент у мене не було і мені був наданий адвокат державного центру безоплатної правової допомоги. Він виявився людиною адекватною і компетентною, я уклав з ним договір.

Як пройшов цей суд?

Перед поїздкою до суду мені неофіційно «довели» з Генштабу «побажання зверху», щоб я прибув в цивільному одязі, зайшов до суду з чорного ходу, не давав інтерв’ю, не робив жодних політичних заяв. З цього стало очевидно, що мене збираються «закривати».

Прокуратура зажадала в якості запобіжного заходу утримання під вартою без права виходу під заставу. Це знову ж говорить про те, що справа є замовною – було поставлене ​​завдання не здійснити правосуддя, а просто показово «відправити генерала за грати».

Присутні друзі і колеги були просто шоковані поведінкою судді, який вальяжно розвалився в кріслі, дивився на мене як на щось, не варте серйозної уваги. За пару днів до цього саме цей суддя прийняв рішення щодо зняття арешту з рахунків Арбузова. Не дивно, що наявність сімнадцяти поручителів, серед яких був заступник міністра оборони, діючі генерали і офіцери, генерали запасу, представники СБУ і РНБО не мали жлодного впливу на суд.

Але вас все-таки не затримали? Чому?

Як з’ясувалося пізніше, сталося те, чого не змогли передбачити «правоохоронці в законі», – прояв обережності з боку деяких учасників цієї зрежисованої дії.

Суд прийняв «половинчасте» рішення: застосувати до Назарова В.Н. запобіжний захід – утримання під вартою і одночасно визначити запобіжний захід у виді застави в розмірі 365 тис. грн. Почувши таке рішення, конвой відмовився заарештовувати бойового генерала і поїхав. Після засїдання я був настільки вражений і роздратований, що вийшов із залу засідання через центральний вихід, дав коротке інтерв’ю представникам ЗМІ. При цьому згадав і можливий політичний аспект справи. А потім поїхав збирати гроші для внесення застави.

А що відбувалося тоді в медійному полі?

Всі «присвячені» мені сюжети на різних телеканалах і на інтернет-ресурсах після 18 листопада подавалися виключно в негативному ключі. Навколо мене навмисно і грамотно формували «кокон токсичності». Я намагався захищати своє ім’я, давав інтерв’ю, але сили були нерівними…
Єдиним, хто тоді дав позитивний контекст, був телеканал «1 + 1», на якому було висловлено припущення, що з Назарова роблять «крайнього».

Як відреагували колеги на звинувачення?

Це для мене найболючіше питання. Багато з тих, кого я вважав друзями і товаришами, фактично від мене відвернулися. Всіх немов паралізувало. Керівництво Міноборони та Генштабу дистанціювалося від процесу. Чому? Знаю, але до сих пір не розумію. Не виключаю, що на них чинився тиск. Втім, час покаже…

Показовим в цьому плані є інтерв’ю на одному з телеканалів екс-заступника голови СБУ, який на запитання ведучої, що він думає про справу Назарова, сказав, що не розуміє, яке Назаров має до цієї катастрофи відношення. Але ще більш за все його вразило те, що за Назарова не вступилися генерали і офіцери Міноборони. І що він не поділяє «наївний оптимізм Муженко» з приводу «справедливого правосуддя».

Проте, в повній ізоляції я не залишився. З діючих генералів і офіцерів відкрито встали на мою сторону і приходили підтримати на суди багато хто. Я їх усіх пам’ятаю поіменно і вдячний їм на все життя.

Все це були люди, яких не тільки обурила безглуздість звинувачень, незаконність процедури. Вони розуміли що створюється вкрай негативний прецедент, який в подальшому вплине не тільки на боєздатність армії, але і на все суспільство.

Так воно і вийшло. Є величезна кількість випадків, коли старші офіцери просто відмовлялися приймати важливі рішення, прямо заявляючи: «Не хочу, щоб зі мною сталося потім так, як із Назаровим» …

З вами намагалися «домовитися»?

Прокуратура зі мною особисто, безпосередньо – ні. Щодо угоди зі слідством про визнання мною провини були якісь розмови з моїми адвокатами. Однак я свою позицію про невинність озвучив з самого початку процесу. Це було б зрадою не тільки по відношенню до себе, а й до тих генералів і офіцерів, яких могли піддати аналогічним переслідуванням…

Запам’ятався такий випадок. У січні 2015, коли я перебував в суді, дзвонять з Міністерства оборони разів двадцять – терміново прибути, треба їхати на доповідь до Президента! Відразу після тригодинного засідання поїхав у чому був на Банкову. Всі хто там був разом зі мною чи то боялися, чи то не підготувалися, але з обговорюваного питання несли ахінею. Довелося самому все пояснювати.
Доповідаю Президенту, а сам думаю: «Як таке може бути. Ті ж самі люди, які у військових питаннях без тебе обійтися не можуть, руки тиснуть як ні в чому не бувало, водночас організовують проти тебе кримінальне переслідування…»

В якому стані справа зараз?

Справа з червня 2017 року перебуває на розгляді Дніпровського апеляційного суду. Незважаючи на будь-які заяви так званих «експертів» і прокурорів, людина у нас може бути визнана винною лише після вступу вироку в законну силу. До цього за Конституцією і Кримінальним кодексом вона користується тими ж правами, що і будь-який громадянин. Це називається «презумпція невинності», яка в моїй, та й не тільки, справі, трансформувалася в «презумпцію винності».

Протягом останніх п’яти років і до недавнього часу, я перебував на службі. Виконував обов’язки першого заступника Начальника Генштабу. Весь цей час «боровся» на двох фронтах – застосування ЗСУ, підтримання боєготовності, в першу чергу органів управління і, одночасно, вів і веду свою особисту війну в суді, захищаючи честь і гідність, які для мене важливіші, ніж саме життя. Як би пафосно це не звучало.

Як ви оцінюєте перспективи?

Не сумніваюся в одному – за законом я повинен бути виправданий.
На сьогоднішній день справа знаходиться на експертизі, яка триває майже два роки. Власне, її висновок є для суду ключовим. Чому так довго? У 2014-2015 рр. експертизу з обвинувальним ухилом написали за два місяці, а тут вже два роки пройшло. Питання риторичне. Напевно тому, що правду завжди писати важче. Ну і фактор «політичного тиску» до недавніх пір нікуди не зникав.

Упевнений, що кінець кінцем закон торжествуватиме, незалежно від того, як довго мені ще належить боротися з системою. І сподіваюся, що судова реформа, яка отримала новий виток розвитку після недавно прийнятого Верховною Радою закону, посприяє цьому.

Олександр Сурков
військовий експерт, письменник, блогер