«АСТАНАВІТЄСЬ» не працює, або про сакральність державної влади та походження держави

Нещодавно Почесний патріарх Київський і всієї Русі-України Філарет нагадав нам слова Апостола Павла: “владу слухайте і виконуйте”. Зміст висловлювань патріарха зводилась до відомих і наче беззаперечних істин про те, що держава від Бога, а виконання волі державної, за змістом, є виконанням волі Божої.

Між тим, новітня світова історія свідчить про незворотні процеси руйнування вказаних постулатів. Мабуть, найяскравіший приклад, – дві останні зміни влади в Україні, які, фактично засвідчили повну зневагу українського суспільства не стільки до конкретних осіб, які перебували у владі, скільки до державної влади як явища.

Українці вирішили, що воля держави – це лише сукупна воля купки чиновників. Тому, якщо воля чиновників не відповідає волі народу, то чиновників необхідно замінити у будь-який доступний спосіб.

«Астанавітесь» вже не спрацьовує.

І це криза державної влади, як явища. А у цього «астанавітесь», між іншим, тисячолітня історія, яка особливо чітко відбивається у зміні поглядів на питання про походження держави.

Пригадаємо. Патріархальна, теологічна, договірна теорії походження держави. Матеріалістична теорія, теорія насильства, психологічна теорія.

Формування і розвиток вище зазначених теорій відбувалися у різні історичні періоди, і, за великим рахунком, вирішували цілком конкретні завдання утримання або отримання влади.

Автор ні в якому разі не підозрює Аристотеля або Конфуція у змові з їх батьками-патріархами на предмет створення вчення, яке б цементувало владу останніх.

Проте, людина раціональна. Юнацькі роки, наприклад, Аристотеля припали на час початку розквіту Македонії. Аристотель отримав грецьку освіту і був носієм цієї мови. Він симпатизував демократичному способу правління, але в той же час він був підданим македонського правителя. Це протиріччя зіграло значну роль у формуванні його позиції у питанні про походження держави. Аристотель стверджував, що саме монарх є батьком (патріархом) всім своїм підданим, які зобов’язані його слухатися і ставитися до нього з великою повагою. Обов’язок монарха – турбота про своїх підданих і справедливе управління ними.

У свою чергу, теологічна теорія ставила на чільне місце церкву. Вважалося, що влада церкви має більш високе положення, знаходиться над світською владою, монарх, при вступі на престол, освячувався церквою, вважався представником Бога на землі. Задамося питанням, – а чи міг Фома Аквінський, служитель церкви і вчений-теолог, мати іншу точку зору?

У підсумку, погоджуючись з першою або другою позицією, різні народи, у різні періоди історії, давали різні відповіді на питання про те, хто для них є верховною владою – влада світська в особі монарха, чи влада церковна. Ну, і само собою зрозуміло, що якщо факт існування церкви або батька-патріарха є причиною виникнення держави в усій її величі і красі, то і церква і батько-патріарх – явища непорушні, недоторканні, у вищій владі яких сумніватися не доводилось.

Однак, знайшлися люди, які, з різних причин, у тому числі з причини раціональної природи людини, або з причин конкретних історичних умов, все ж засумнівалися у верховенстві влади, – як церкви, так і батька-патріарха. У зв’язку з цим, їм потрібні були аргументи на користь того, що ані церква, ані патріарх не є першопричиною існування держави і джерелом влади.

Потрібно було третє джерело.

І воно було знайдено. Це – народ.

Якщо держава виникає в результаті укладання між людьми суспільного договору, то і джерелом влади є саме народ. Більше того, якщо будуть порушені або не виконані умови договору, то народ має право його розірвати, причому, навіть через революцію.

І все ж, договірна теорія, незважаючи на її прогресивність, так само стала інструментом боротьби все за ту ж верховну владу. Однак, якщо патріархальна і теологічна теорії вирішували завдання швидше утримання або розподілу влади між патріархом і церквою, то договірна теорія вирішувала завдання відбирання влади у останніх. Це була теорія, яка обґрунтовувала допустимість соціальної революції. Важливо, що її поширення дозволило людству переступити дуже потужний психологічний бар’єр, заснований на вірі в те, що держава від Бога.

Між тим, на шляху до влади, можливість революції і насильства сприймається цілком виправдано, але коли довгоочікувана влада отримана і оформлена у вигляді демократії, потрібно думати про те, як цю владу втримати, адже оголосивши демократію, нова влада вручає суспільству ті ж самі інструменти її повалення, якими користувалася і сама.

Тепер потрібно «охолодити гарячі голови», потрібна нова теорія, яка, заперечуючи церкву і батька-патріарха, як джерело влади, в цій якості «закреслить» і народ. Потрібне нове джерело влади.

І таке джерело знову було знайдено.

Це – суспільні відносини, результатом розвитку яких стала держава. Відповідно, джерелом влади є суспільні відносини, які розвиваються за об’єктивними законами. Виходячи з матеріалістичної теорії, будь-яка влада – явище об’єктивне, яке не залежить від волі людей. Зміна влади так само явище об’єктивне, яке не залежить від волі людей і не може відбутися раніше або пізніше дозрівання необхідних умов.

Цікаво, що такий підхід, у цілому, влаштовує обидві сторони, – і тих, хто при владі, оскільки завжди є можливість знайти об’єктивні аргументи на користь діючої влади, і тих, хто йде до влади, оскільки існують і протилежні, але не менш об’єктивні аргументи.

Зазначимо, що, наприклад, К. Маркса і Ф. Енгельса, з одного боку, складно запідозрити в тому, що вони були «дітьми свого часу і своєї держави», адже вони стверджували, що зміна формацій і, відповідно, зміна влади неминучі, але з іншого боку, класики закликали «не квапити події» і чекати дозрівання об’єктивних умов.

Вирішуючи те ж завдання, виникла теорія насильства, яка так само схиляє нас до «мовчазного дрейфу річкою життя», оскільки тут джерелом влади є війна, а війна є явище об’єктивне, бо завжди є слабкі і сильні, а людина, за своєю природою, – агресор. До цієї теорії, по суті, примикає і психологічна теорія, яка стверджує, що «все саме так тому, що ми такі». При цьому повністю підміняючи причину і наслідки. Бо якщо і є у нас психологічна потреба підкорятися чи керувати, вона виникла внаслідок існування держави і не була причиною її виникнення.

Таким чином, розвиток вчень про походження держави, у кінцевому підсумку, це розвиток вчення про джерело влади: батько-патріарх, церква, народ, суспільні відносини, війни і психологія людей. При цьому, кожна нова теорія всього лише створювала нові можливості для захоплення або утримання влади. Згодом на цих теоріях виник «товстий шар» всіляких суспільно-політичних течій, – демократія, лібералізм, соціалізм, комунізм і так далі. Ну а останні, в свою чергу, є «живильним ґрунтом» сучасної політики, знову ж таки – інструменту отримання, або утримання влади.

Зауважте, сучасна наука не дає остаточної відповіді на питання про походження держави, але ж це не питання про походження життя на землі. Чому ж немає відповіді?

Уявіть, що ми станемо рішуче заперечувати патріархальну теорію. По суті це означає, що ми поставимо під сумнів підвалини Британської держави та інших держав-монархій. Засумніваємося в теологічній теорії. А що скажуть у Ватикані і тих мусульманських країнах, які не визнають світської держави?

Хочете спробувати на міцність договірну теорію? Правильно, не варто. Та й за матеріалістичну теорію разом з теорією насильства в сучасному світі ще є кому заступитися. Наприклад, Китай, якщо ми говоримо про матеріалістичну теорію.

А якщо вникнути в деталі, то Росія, сама про те не підозрюючи, заступиться за теорію насильства, адже саме тут головною проблемою офіційно оголошені зовнішні вороги.

Саме тому і немає остаточної відповіді на питання про походження держави. Остаточна відповідь на це питання, в принципі, нікому не потрібна і не цікава. Кожна політична течія ґрунтується на своїй теорії і, у підсумку, займає своє «місце під сонцем».

Головне, що місця, поки що, вистачає всім.

 

Григорій Новицький,

Керівник Інформаційно-аналітичного центру

Національної безпеки України,

доктор юридичних наук