Вибори Президента: що робити та кого обирати?

Стартувала чергова виборча компанія. Численні кандидати у Президенти традиційно дають відповіді на два питання: «Хто винен?» і «Що робити?». При цьому, головні відмінності між кандидатами містяться саме у відповіді на перше питання, а от щодо другого, на жаль, відсутня будь-яка конкретика. Все зводиться до «простих і геніальних» тверджень на кшталт: «я зроблю»; «я подолаю»; «я поверну»; «я знижу/збільшу»; «я забезпечу» і т.п.

При цьому, спостерігається відсутність будь-якого розуміння історичного моменту, точніше перехідного періоду, у якому знаходиться Україна. Між тим, це надзвичайно важливо, оскільки неможливо дістатися до «пункту призначення», коли ти не розумієш де саме знаходишся у даний конкретний момент часу.

Звідси просте і закономірне питання, – де ми? У якій суспільно-економічній формації ми знаходимось?

Автор, і не тільки він, вважає що суспільно-економічна формація, у який ми знаходимось, характеризується як перехідний період від феодалізму до капіталізму. Більш детальніше читайте тут:

http://mediarnbo.org/2017/11/27/burzhuazna-revolyutsiya-v-ukrayini/.

Характерною рисою перехідного періоду між будь-якими суспільно-економічними формаціями є жорстка конкуренція між способами виробництва, які притаманні старій і новій формації. У нашій дійсності феодальний спосіб виробництва конкурує з капіталістичним.

З’ясуємо суб’єктний склад вказаних способів виробництва.

Апологетами феодального способу виробництва на сьогодні є структури кланово-олігархічного «бізнесу». Автор навмисно бере у лапки поняття «бізнес» у поєднанні з кланово-олігархічною характеристикою, оскільки кланово-олігархічний (феодальний) спосіб виробництва не має нічого спільного з бізнесом з однієї простої причини, – згаданий спосіб виробництва не передбачає будь-якої конкуренції між його суб’єктами.

Між тим, як було вказано вище, кланово-олігархічний (феодальний) спосіб виробництва у перехідний період конкурує з капіталістичним способом виробництва. За великим рахунком, питання про подальший розвиток України, це питання про те, як швидко новий (капіталістичний) спосіб виробництва стане домінуючим. При цьому автор не ставить під сумнів саму перспективу вказаної події. Питання у тому, коли це відбудеться. І як саме держава, у тому числі Президент, можуть сприяти вказаному процесу.

Але повернемося до суб’єктів. Хто є представниками капіталістичного способу виробництва? Це малий, середній та великий бізнес. На думку автора, головною рисою структур великого бізнесу, яка дозволяє віднести їх до капіталістичного способу виробництва, є повна легальність (прозорість)  діяльності, що є основною вимогою ринкових, конкурентних відносин. Якщо ж великий бізнес працює «в тіні», чи використовує «сірі схеми», є всі підстави віднести такий бізнес до кланово-олігархічних структур. Чому? Про це нижче.

Далі. Задамося питанням про умови, у яких відбувається конкурентна боротьба між кланово-олігархічним та капіталістичним способами виробництва.

Характерною рисою кланово-олігархічного способу виробництва є значні витрати, пов’язані зі специфікою саме цього способу виробництва. Мова йде про витрати, пов’язані з утриманням засобів масової інформації, політичних партій, парламентських фракцій, апаратів окремих міністерств та відомств, виборчі компанії і таке інше. Все це у нас зазвичай називається корупцією. Але саме так «працює» феодальний (кланово-олігархічного) спосіб виробництва. Інакше не буває і бути не може.

Зрозуміло, що вказані витрати закладаються у вартість одиниці продукції чи наданих послуг, які вироблені кланово-олігархічним способом виробництва. Здавалося б, якщо капіталістичні бізнес-структури не несуть таких витрат, то, відповідно, одиниця виробленої ними продукції має бути значно дешевшою. На перший погляд, це суттєва конкурентна перевага, яка має забезпечити швидке і безболісне витіснення з ринку кланово-олігархічних структур.

Однак, не все так просто. Проблема полягає у тому, що витрати, які кланово-олігархічні структури несуть на утримання державного апарату та засобів масової інформації, повністю покриваються неконкурентними перевагами, які пов’язані з прямим доступом до усіх гілок державної влади. Це «правильний» розподіл державного бюджету, державні закупівлі, пільги, преференції, дотації, можливості безконтрольної та безкарної реалізації тіньових та сірих схем, ухилення від сплати податків, захоплення та знищення конкуруючих структур легального бізнесу тощо.

Саме тому автор стверджує, що будь-яка структура великого бізнесу, яка використовує тіньові чи сірі схеми, майже завжди пов’язана з кланово-олігархічним способом виробництва, оскільки саме цей спосіб забезпечує прикриття такої діяльності з боку держави.

Таким чином, «сили вирівнюються». Кланово-олігархічні структури несуть значні витрати на утримання державного апарату, але компенсують їх за рахунок держави. Легальний капіталістичний бізнес майже не несе вказаних витрат, але і не має тих «можливостей» які надає тісний зв’язок із владою.

Що робити? Як схилити терези на користь легального бізнесу?

Тут маємо чітко зрозуміти: доки кланово-олігархічний спосіб виробництва дозволятиме отримувати шалені прибутки, доти будуть конкретні, зацікавлені у збереженні цього способу виробництва, олігархи. Як тільки прибутки зникнуть, зникне і інтерес до вказаного способу виробництва.

Це означає, що, як тільки утримання засобів масової інформації, політичних партій, парламентських фракцій, апаратів окремих державних структур перестане приносити прибутки, нинішні олігархи будуть вимушені або припинити свій «бізнес», або перебудувати його під вимоги капіталістичного способу виробництва і стати рівноправними учасниками ринкових відносин.

Тільки у такий спосіб можна здолати те, що ми називаємо корупцією. Тільки так Україна може зробити «ривок у майбутнє».

Отже, питання в тому, як кланово-олігархічний спосіб виробництва зробити не рентабельним і чи може держава сприяти цьому процесу.

На думку автора, перше і головне, що потрібно зробити, це сформувати ознаки кланово-олігархічних структур. Потрібно вручити «чорну мітку». Для прикладу, такими ознаками можуть бути: та чи інша структура основних засобів виробництва (частка засобів виробництва, отримана ще від радянської економіки); монопольне становище на ринку; офшорна структура власників; наявність тіньових схем діяльності тощо.

Наведене, безумовно, є лише умовним прикладом. Реальне визначення мають дати фахівці у галузі економіки та права.

Далі, для вище означених структур має бути встановлений спеціальний економічний режим, спрямований на розрив зв’язку кланово-олігархічних структур з коштами державного бюджету (державні закупівлі, пільги, преференції, дотації). Потрібна спеціальна регуляторна політика, за якої доступ кланово-олігархічних структур до вказаних «благ» буде «дорожчим» ніж для структур реального бізнесу.

У контексті розриву зв’язку кланово-олігархічних структур з коштами державного бюджету потрібна рішуча і безумовна націоналізація суб’єктів природних монополій, передусім у енергетичній сфері.

Наступний крок, – демонополізація кланово-олігархічного способу виробництва через жорсткі законодавчі обмеження діяльності монополій.

Всі означені кроки мають ретельно супроводжуватися правоохоронною системою та спеціальними службами. Потрібно створити потужну службу фінансової розвідки, яка дозволить виявляти та відслідковувати діяльність кланово-олігархічних структур.

І так далі.

Наступне питання: хто з кандидатів у Президенти має необхідні якості та компетенції для реалізації подібного плану?

Підемо шляхом виключення.

Це точно не ті кандидати, які пов’язані з олігархами. Тобто не ті, кого ми бачимо і чуємо на олігархічних каналах ТВ. Це не ті, кого ми бачимо на бігбордах. Це не ті, кого нам нав’язують, як переможців, різного роду соціологічні служби.

Це має бути людина, яка розуміється на тонкощах взаємозв’язків державного апарату та кланово-олігархічних структур.

Ця людина не повинна бути «пов’язаною» власним бізнесом з діяльністю  кланово-олігархічних структур.

У майбутнього Президента не повинно бути «темного», компрометуючого минулого.

Кандидат у Президенти не повинен мати зв’язків з нинішніми політичними партіями та їх об’єднаннями.

Ця людина повинна користуватись авторитетом у наших західних партнерів, оскільки їх бізнес-структури також зацікавлені у встановленні вільних ринкових відносин в Україні і вони багато для цього роблять.

Враховуючи наявність замороженого конфлікту на сході України, майбутній Президент повен володіти достатніми компетенціями у військовій сфері.

Хто він?

У автора є своє бачення, однак, кожен повинен зробити вибір сам. Головне пам’ятати, що цей вибір має бути свідомим і відповідати вимогам часу, а не підсвідомим емоціям та симпатіям.

      

Григорій Новицький,

Керівник Інформаційно-аналітичного центру

Національної безпеки України,

доктор юридичних наук