Конституційний «фейк» про «повноправне членство»

Верховна Рада підтримала президентський законопроект № 9037 про внесення змін до Основного Закону України про інтеграцію в Євросоюз і НАТО.

За задумом, внесення вказаних змін мало би зафіксувати незмінність стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору.

Коли стало відомо, що зміни до Конституції буде вносити Верховна Рада, відразу виникло питання, – які норми буде змінено?

Проблема у тому, що далеко не всі норми Конституції може приймати чи змінювати ВР України. Статті 155, 156 Конституції України абсолютно чітко і однозначно вказують на те, що без затвердження всеукраїнським референдумом неможливо внести зміни до розділу I «Загальні засади», розділу III «Вибори. Референдум» і розділу XIII «Внесення змін до Конституції України».

Ні, шановані народні обранці не стали посягати на конституційний лад заради «повноправного членства». «Стратегічний курс держави на повноправне членство» вирішили закріпити через доповнення  повноважень ВР (стаття 85) та Кабінету міністрів (стаття 116). Тепер ВР «реалізує», а КМУ «забезпечує реалізацію стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору». Гарантом вище вказаного процесу став Президент України, – статтю 102 Конституції доповнено частиною 3 аналогічного змісту.

У підсумку. Верховна Рада «реалізує» стратегічний курс, КМУ «забезпечує реалізацію» стратегічного курсу, а Президент України є «гарантом реалізації» стратегічного курсу. Але ж ким і де цей курс визначений?

З точки зору права проблема звучить так. Шановані законодавці, через розширення повноважень ВР, КМУ та Президента, визначили для них додаткові норми правила-поведінки. Але норми правила-поведінки це далеко не норми-начала. Саме нормами-началами можна закріпити той чи інший стратегічний курс держави, саме такі норми закріплюють основні підвалини, у тому числі, зовнішньої політики. Ці норми є основою для формування норм-принципів, визначально-установчих норм і норм правил-поведінки.

Норми-начала у нашій Конституції зосереджені, в основному, у розділі І. Це той самий розділ, який неможливо змінювати без референдуму. У цьому розділі міститься стаття 18 у якій вказано, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права.

Відповідно, вказану статтю, на нашу думку, слід було б доповнити частиною 2, наступного змісту:

«Україна дотримується принципу колективної безпеки – «безпека для себе – через безпеку для усіх». Україна прагне до участі в європейських та євроатлантичних структурах колективної безпеки і оборони, які сповідують фундаментальні цінності свободи та демократії». 

Тільки після появи такої норми-начала у розділі 1 Конституції можна говорити про зміну норм-правил поведінки для ВР, КМУ та Президента і, відповідно, про гарантування того чи іншого курсу.

На цьому тлі дещо кумедно виглядає пропозиція Президента змінити  преамбулу Конституції України. Це десь на рівні винаходу «машини часу».

У даному випадку Верховна Рада не приймає Конституцію, а лише вносить до неї зміни. Вже неможливо змінити те, що «виражала», «усвідомлювала», на що «спиралась», про що «дбала», «піклувалась», до чого «прагнула» і чим «керувалась» Верховна Рада приймаючи Конституцію України у 1996 році. Точніше можливо, але це вже має бути нова Конституція і нові мотиви.

З іншого боку, невже Президент Держави дійсно вважає, що 300 голосів наших народних депутатів можуть бути «запорукою» чогось?

Тільки Всенародний референдум може стати реальною запорукою незворотності курсу, бо голоси  наших народних депутатів, як «запорука чогось», вже давно виглядають кумедно і непереконливо як у середині країни так і зовні.

 

Григорій Новицький,

Керівник Інформаційно-аналітичного центру Національної безпеки України,

доктор юридичних наук