Що потрібно знати, перш ніж голосувати за проект закону «Про національну безпеку України» № 8068

Після ознайомлення з проектом закону України «Про національну безпеку України» № 8068 стає очевидним, – предмет для обговорення відсутній. Як з точки зору права, так і з точки зору власне національної безпеки, запропонований проект, м’яко кажучи, «ні про що».

При цьому, викликає здивування певна поспішність з якою наші іноземні партнери закликають прийняти цей закон, – «оскільки Верховна Рада готується до обговорення закону про національну безпеку, міністр оборони США Меттіс закликає до швидкого ухвалення законодавства, яке забезпечить міцну правову основу для реформ у сфері оборони для підтримки безпечної і демократичної України», йдеться у повідомленні, оприлюдненому в офіційному акаунті посольства США в Україні в соцмережі Твіттер.

«…забезпечить міцну правову основу для реформ у сфері оборони…». Сумнівно.  Виникає питання, а пан міністр оборони США читав те, за що так завзято ратує? Чи може він не уважно слухав промову Президента Трампа від 18 грудня 2017 року про Стратегію національної безпеки адміністрації США? Чи може пан міністр не знайомий з офіційними документами, які визначають пріоритети США у сфері національної безпеки?

Ви запитаєте, а до чого тут національна безпека США? У них одні проблеми, а у нас зовсім інші.

Ось що сказав Президент Трамп: «Наша стратегія просуває чотири життєво важливі сфери національних інтересів. По – перше, ми повинні захищати населення Америки, територію США і наш чудовий американський спосіб життя. Стратегія враховує, що ми не зможемо забезпечити безпеку нашої країни, якщо ми не забезпечимо охорону наших кордонів…».

З того самого часу, коли у США вперше було застосовано термін «національна безпека», тріада: населення, територія, спосіб життя, – є визначальною для всього, що стосується національної безпеки США. Правда, Трамп, в контексті будівництва стіни на кордоні з Мексикою, доповнив до цієї тріади четвертий елемент – безпеку кордонів. Не зовсім вдале доповнення, оскільки мексиканська стіна захищатиме від неконтрольованої міграції, у першу чергу, американське населення.

Однак, не нам критикувати Трампа. Я хочу запитати нашого Президента, як ініціатора обговорюваного законопроекту. Чи не вважає пан Порошенко, що настав час визнати населення України об’єктом національної безпеки?

Нагадаю. За останні 25 років населення України скоротилось більш ніж на 10 мільйонів з 52 до 42 мільйонів і, при цьому, «на кожному кроці» українська влада і опозиція волали про людину і громадянина – їхні життя і гідності, конституційні права і свободи. При цьому, людина і громадянин, їхні конституційні права і свободи, визначались, як об’єкт національної безпеки! У сухому підсумку ми втратили п’яту частину населення. Ще трохи таких пустопорожніх розмов і ні про яку національну безпеку взагалі не доведеться говорити. Просто зникне населення України як фізична субстанція нації. Ми цього чекаємо?

Кмітливий читач, можливо навіть ініціатор законопроекту, запитає, – а в чому принципова різниця? Населення, як об’єкт національної безпеки, чи людина і громадянин, їхні конституційні права і свободи, як об’єкт національної безпеки? Хоча, від ініціатора законопроекту питань не буде. Президентський законопроект, на відміну від чинного Закону, взагалі не містить такого поняття як об’єкти національної безпеки. При цьому, «совдепівську» тріаду (людина, суспільство, держава), яка в чинному Законі визначалась як об’єкти національної безпеки, все ж не забули. Тепер це «щось», на захист чого спрямована державна політика у сферах національної безпеки і оборони.

Пане Президенте! Відповідно до п. 1 ст. 106 Конституції України Ви забезпечуєте національну безпеку. То ж саме Ви керуєте системою забезпечення національної безпеки України.

За великого рахунку, керувати, – це ставити перед керованою системою певні цілі, параметри, а також оцінювати її ефективність. Такими параметрами мають характеризуватися саме життєво важливі цінності народу (об’єкти національної безпеки), адже безпосередньо вони підлягають захисту і, відповідно, оцінюючи їх стан, можна говорити про ефективність чи не ефективність системи забезпечення національної безпеки.

Отже, пане Президенте! Зміна кількісних і якісних характеристик об’єктів національної безпеки (життєво важливих цінностей) має відображати ефективність керованої Вами системи забезпечення національної безпеки. Тільки контролюючи згадані зміни, Ви матимете можливість робити своєчасні висновки і корегувати систему. Інакше, місія Президента, в розумінні п. 1 ст. 106 Конституції України, перетворюється на «бутафорію», а система забезпечення національної безпеки «розчиняється» в системі управління державою і втрачає своє значення. До речі, саме цим пояснюється, м’яко кажучи, скромна роль РНБО України навіть в умовах фактичної війни.

Вирішення цього завдання знаходиться у площині вимог до критеріїв ефективності системи забезпечення національної безпеки.

Вказані критерії повинні:

– реально вимірювати ефективність системи забезпечення національної безпеки;

– кількісно відображати ефективність числом чи сукупністю чисел;

– охоплювати найбільшу кількість результатів діяльності системи забезпечення національної безпеки;

– відрізнятися простотою, але враховувати всю повноту результатів та витрат, пов’язаних із функціонуванням системи забезпечення національної безпеки.

Звідси питання: якщо державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямована на захист людини і громадянина – їх життя і гідності, конституційних прав і свобод, за якими критеріями ефективності оцінити реалізацію цієї політики і ефективність системи забезпечення національної безпеки у цілому?

Визнання людини і громадянина об’єктом захисту позбавляє можливості оцінити діяльність держави у сфері захисту прав і свобод людини. Останнє є занадто абстрактним та оціночним явищем і не може бути застосоване при побудові системи нормативно-правового регулювання забезпечення національної безпеки, адже невизначеною залишається мета функціонування системи у вказаній сфері. Звідси і складності в її моделюванні.

Інша річ – населення України, його кількість як інтегрований показник дотримання прав і свобод кожної окремої особи в суспільстві. Доки населення України скорочується і через високу смертність, і низьку народжуваність, і через його відплив за межі України, навряд чи можна констатувати нормальний стан речей з дотриманням прав і свобод конкретної особи.

При запропонованому підході одним з основних питань у функціонуванні та правовому закріпленні системи забезпечення національної безпеки є питання про те, хто і що має зробити, щоб люди в Україні жили довше, народжувалися частіше та працювали на благо своєї, а не сусідніх країн. Тут ми можемо мати справу з конкретними цифрами, експертними оцінками, прогнозами та планами дій, а не з безкінечною балаканиною про права людини та надзвичайні досягнення у сфері їх захисту на фоні вимирання нації.

Далі. Мабуть, зайвими будуть пояснення, чому територія має бути об’єктом національної безпеки. Цілком конкретними виявляються і критерії оцінки ефективності системи забезпечення національної безпеки у сфері захисту національної території. Це, по-перше, збереженість цілісності та неподільності національної території, по-друге, попередження зовнішніх і внутрішніх загроз територіальній цілісності й недоторканості кордонів України і, по-третє, отримання нових територій.

І останнє, про що сказав Президент США, – спосіб життя. У нашому розумінні це поняття охоплює національне багатство та національну самосвідомість.

Національне багатство – це сума матеріальних і духовних благ, які є в розпорядженні нації. Воно нагромаджувалося народом протягом усієї історії його виробничої діяльності. Основну його частину становить матеріальне багатство, тобто сукупність нагромаджених засобів виробництва й предметів споживання. Крім того, національне багатство включає також нематеріальні, духовні цінності, такі як виробничий досвід, освітній потенціал, досягнення науково-технічної думки, інформаційні ресурси, культурні цінності тощо.

У структурі національного багатства виділяються насамперед виробничі фонди (основні й оборотні), основні фонди соціальної сфери (школи, лікарні, культурно-освітні й спортивні об’єкти, житлові будинки), а також особисте майно населення. Крім того, важливим компонентом національного багатства є природні багатства: корисні копалини, ліси, земля, вода, атмосфера. Названі матеріальні компоненти національного багатства разом із культурними цінностями є сукупними можливостями нації щодо розвитку національного виробництва і задоволення особистих потреб населення. Тому їх раціональне, ефективне використання та захист є важливою складовою забезпечення національної безпеки.

Про значення національного багатства у житті нації красномовно свідчить новітня історія саме нашої держави. Ми переконались, що концентрація національного багатства у руках десятка олігархічних сімей означає, що олігархи отримують реальну владу у державі і використовують її виключно з метою подальшого збагачення. Демократичні інститути, такі як вибори, розподіл влади між гілками влади, суди, демократичний контроль за тією чи іншої сферою суспільного життя, практично не діють. Як наслідок, – надзвичайно високий рівень корупції, який призвів до розграбування національного багатства і втрати державою здатності до захисту себе і підданих їй громадян.

Четвертим і останнім об’єктом національної безпеки є національна самосвідомість українського народу.

Питання у тому, що народ, як родове поняття, є відносно широкою соціальною групою, члени якої володіють почуттям належності до неї завдяки спільним рисам культурної та історичної свідомості. Люди, які належать до певного народу, мають більш менш виражене усвідомлення входження у відмінну від інших спільноту. Національна самосвідомість передбачає ототожнення себе з національними та культурними цінностями, а також наявність емоційних солідарних зв’язків між особами, які належать до однієї нації. Національна самосвідомість – це форма ментального осягання свого характерного психологічно – культурного змісту.

Національна самосвідомість є не просто засобом політичної мобілізації народу, це передусім засіб його збереження. Так, за роки радянської влади, незважаючи на асиміляцію, соціально-культурну деградацію, населення України зберегло високу ступінь національної єдності. Це сталося завдяки зверненню до власної культури та мови, релігії, традицій і цінностей, які, як свідчить історія України, не раз виявлялися дієвим засобом відновлення національної держави. Сьогодення ж свідчить, що саме національна самосвідомість Українського народу стала вирішальним фактором його мобілізації та організованого протистояння агресору.

Відповідно, знищення у визначеного населення почуття ототожнення себе з національними та культурними цінностями, а також ліквідація емоційних солідарних зв’язків між особами, які належать до однієї нації, дозволяє агресору формувати окремі не лояльні до національної держави групи населення. Якщо ж згадані групи населення компактно проживають на певних територіях, – виникає пряма загроза втрати цих територій.

Вказане повністю підтверджується подіями в Криму та на Донбасі.

Запобігти вказаному, можливо через визнання національної самосвідомості об’єктом національної безпеки та цілеспрямованою діяльностю держави із захисту вказаного об’єкта.

І на завершення. Історичний досвід України розвінчує головну ілюзію минулого сторіччя: для гарантування громадянам їхніх природних прав і свобод необхідно створити власну державу, підпорядкувавши цьому зусилля всього суспільства.

Як виявилось, сам факт створення власної незалежної держави, попри безумовну необхідність її існування в контексті суверенітету і самоврядування нації, є хоч і необхідним, визначальним, але не достатнім кроком до  гарантування громадянам їхніх природних прав і свобод. Виявилось, що не менш важливим є змістовне наповнення повсякденної діяльності держави, її орієнтація на визначальні потреби нації.

 

Григорій Новицький,

Керівник Інформаційно-аналітичного центру Національної безпеки України,

доктор юридичних наук