Чи здатна Україна подивитися за обрій гібридної війни?

Гібридна війна – це багатоголова гідра. Коли відрубують одну голову – виростає одразу декілька: соціальні, економічні, гуманітарні, психологічні, медичні інформаційні та інші проблеми. Візьмемо до уваги соціальну складову війни, яка наявна в Україні. Мова йде про медичну та психологічну реабілітацію переселенців, про інвалідів серед ветеранів і мирного населення, про кожного з нас – всіх, кого так чи інакше торкнулася війна. Сьогодні навколо нас живуть люди, які пройшли жахи війни, пережили розлуку із рідною домівкою, живуть як біженці. Стреси і психологічні травми – їх супутники. А ті, хто отримав поранення або залишився інвалідом? Як живеться їм? Чи готова Україна через три роки війни допомогти своїм громадянам, чи порятунок потопаючого все ще залишається його особистою справою?

Наразі в Україні офіційно вже понад 300 тисяч учасників бойових дій і півтора мільйона переселенців з окупованих територій. Нажаль, загальна статистика щодо реабілітації переселенців відсутня. Вона є частиною загального лікування хворих українців. Щодо переселенців є тільки офіційна інформація реєстрації, інше – особиста справа кожного.

За запитом видання «Новинарня», Державна служба України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції повідомила, що впродовж 2015 року за бюджетною програмою психологічну реабілітацію пройшли 4,8 тисячі учасників АТО, а в 2016 році – майже 5,9 тисячі. Генеральний штаб ЗСУ у відповіді на аналогічний запит наводить ще більш оптимістичні дані. За даними Генерального штабу Збройних Сил України, заходами психологічної реабілітації охоплено понад 43 тисячі військовослужбовців. Якщо навіть взяти цифру, надану ГШ, то це приблизно 13% від загальної кількості учасників бойових дій (УБД). Додамо, що й статус УБД отримали не всі. Є ще й добровольці, які у 2014 році захищали Україну и наразі не можуть довести свою участь і отримати УБД. Уявіть собі, тільки 10% отримують реабілітацію! А інші?..

Все це разом говорить про відсутність чіткої координації в питаннях  реабілітації постраждалого від війни населення і ветеранів АТО. Наслідки у майбутньому можуть бути катастрофічні. Звичайно, на допомогу постраждалим приходять волонтери. Небайдужі патріоти намагаються залучати фахівців і створювати невеликі центри реабілітації, але що це в масштабах держави?

В кінці 2016 року по Україні пройшла хвиля флешмобу 22PuchupChallenge. Військові, демобілізовані, волонтери, щоб привернути увагу до проблеми реабілітації, віджималися 22 рази і ділилися фото і відео цього флешмобу в соціальних мережах, волонтери збирали гроші на Центри реабілітації. Але чи вистачить лише волонтерських зусиль?

Сама ідея такого флешмобу виникла в США в кінці 2016 року після публікації звіту Департаменту у справах ветеранів, в якому були представлені дані про самогубства серед ветеранів за 2014 рік. Виявилося, що 22 ветерана кожен день здійснюють самогубство. Ось трохи статистики від Пентагону: близько 38% військовослужбовців армії США і 31% морських піхотинців повідомляли про психічне нездоров’я після повернення з гарячих точок. Серед національних гвардійців ця частка ще вище – 49%. Статистка американського міністерства у справах ветеранів: 11% учасники другої іракської війни, 20% воювали в Афганістані, 12% пройшли через першу іракську війну і 30% служили у В’єтнамі страждають від посттравматичного стресового розладу (ПТСР).

Це наша майбутня статистика.

Проблема реабілітації в нашій країні тривожною сиреною лунає ще з 2014 року. За цей час були сформовані групи волонтерів, які взяли участь в розробці міжвідомчої програми реабілітації населення, відбулася низка круглих столів, розпочали роботу центри реабілітації, депутати засідають в комітетах ВРУ. Здається, що проблема вирішена? Але чи маємо в Україні єдину статистику медичної і психологічної реабілітації?

У 2014 році в Україну на допомогу пораненим і постраждалим прибули фахівці з різних країн. Одним з таких фахівців була і залишається Уляна Супрун з США, яка є виконуючим обов’язків Міністра охорони здоров’я України. Ще взимку 2016 році, разом з волонтерами та ветеранами АТО на візках, Уляна Супрун, тоді ще директор Школи реабілітаційної медицини при Українському католицькому університеті і волонтер, пробивалася через охорону на засідання Координаційної ради з питань реабілітації при комітеті Верховної Ради України з питань охорони здоров’я. Через рік вона вже керує МОЗ України.

«Ми користуємося цивільними лікарнями в цій гібридній війні. Це начебто гібридна медицина – наполовину громадянська, наполовину військова. Ми, як цивільні, допомагаємо нашим військовим – щоб вони мали всі необхідні речі в лікарнях, щоб вони мали приміщення, щоб вони могли лікуватися. Також ми допомагаємо в реабілітації після повернення наших військових. Можу сказати, що громадська медицина за останні 2-3 роки попрацювала», – сказала Уляна Супрун в інтерв’ю Сensor.Nет.

Не залишаються осторонь від проблем, викликаних військовими діями, й інші країни. У 2013 році перших сирійських біженців, яких було поранено на кордоні з Ізраїлем, прийняли провідні клініки Хайфи. Протягом року було надано допомогу 3 тисячам сирійців і витрачено на це 32 мільйони шекелів. При цьому лише половина цих коштів була надана державою, друга половина – це витрати клінік і пожертвування. У наступні роки в Ізраїлі налічувалося близько мільйона біженців з Сирії. Багатьом була надана безоплатна допомога лікарів Хайфи.

Клініка «Хорев» з Хайфи надавала і продовжує надавати допомогу постраждалим в рамках програми «Хорев без кордонів».

Про це розповів головний лікар клініки Роман Барак під час свого візиту в Україну.

«Реабілітаційна складова Ізраїльської медицини своїм високим рівнем  дійсно завдячує військовому конфлікту в Сирії. Неймовірна кількість поранених, яких доставляли в нашу клініку із зони збройного конфлікту, вимагала негайної та професійної допомоги наших лікарів. Оскільки Хайфа – найближче велике місто поза радіусом збройного конфлікту і знаходиться у 200 км від Сирії – наша клініка стала своєрідними воротами на шляху до отримання якісної реабілітації.

Зараз ми використовуємо цей досвід і маємо унікальну інфраструктуру з мультидисциплінарних напрямків лікування. Крім реабілітаційного напряму, в нашій клініці представлені всі напрямки медицини світу, фахівці з яких також долучаються до реалізації комплексної реабілітації пацієнта.

Ми завжди готові брати участь в процесах, що закликані допомогти в реабілітації українців, які постраждали в ході збройного конфлікту на Сході України. Ми плануємо залучити наших фахівців до консультування постраждалих у відповідних містах України і застосувати кращий досвід ізраїльської медицини, щоб допомогти їм», – зазначив Роман Барак, головний лікар медичного центру «Хорев», фахівець в області внутрішніх хвороб, реанімації, анестезіології і хвороб крові, керівник проекту «Хорев без кордонів», президент міжнародної премії «Золотий Гіппократ».

В Україні, після трьох років військового конфлікту, продовжує гостро стоять питання реабілітації як психологічної, так і медичної. Можливо,  концепція нового законопроекту РНБОУ  «Про особливості державної політики щодо відновлення державного суверенітету України над тимчасово окупованою територією Донецької та Луганської областей», в рамках якої також обговорюється питання створення єдиного штабу з широкими повноваженнями, сформує умови консолідації сил у питаннях реабілітації.

Український досвід необхідно об’єднувати з міжнародним і будувати іншу, національну систему захисту своїх громадян. Якщо сьогодні розгорнути програму реабілітації постраждалих у війні, то завтра ми не зіткнемося з проблемами самогубств, посттравматичного синдрому та зростанням рівня криміналізації суспільства. Наразі в українському суспільстві залишається попит на нові методики медичної і психологічної реабілітації як ветеранів і переселенців, так і населення в цілому.

Щоб перемогти міфічну гідру, герой використовував два інструменти – меч і вогонь. Нам, щоб перемогти в цій гібридної війні і жити в щасливому суспільстві, необхідно відповідати на виклики війни, об’єднуючи світовий та вітчизняний досвід медичної та психологічної реабілітації. І разом з цим навчитися дивитися за обрій війни, в майбутнє, за допомогою державних програм, нових центрів реабілітації, нових професій, нової медицини, куди ми маємо залучити кращих фахівців світу.

Лише так ми зможемо уникнути в майбутньому соціальних, економічних, гуманітарних, психологічних, медичних та інших проблем.

Алекс Беккер