Справа генерала Назарова – злочинний наказ Кремля?

«Справа Назарова» вже нагадує бізнес-проект за участю людей, що мають «особисту неприязнь» до української армії і зацікавленість в політичній вигоді для Росії…

«Цивільний» суд над генералом Назаровим, який навесні-влітку 2014 року виконував обов’язки начальника штабу Антитерористичного центру – візитна картка гібридної російсько-української війни. Назарова звинуватили в «недбалості», яка нібито стала причиною загибелі екіпажу і десантників військово-транспортного літака Іл-76, збитого протиповітряними комплексами терористів під час заходу на посадку в оточений луганський аеропорт.

У попередній статті ми висунули і обгрунтували версію про те, що знищення літака було аж ніяк не «помилкою командування», але добре спланованою операцією російських спецслужб.

Джерело, близьке до штабу АТЦ в червні 2014 року:

«Звинувачувати начальника штабу в загибелі літака можуть тільки повні дилетанти або вороги. Штаб не віддає наказів, його завдання – планування операцій. В даному випадку в Луганському аеропорту були оточені наші десантники. Але позиція у них була вигідною і, якщо посилити угруповання, то можна не тільки розірвати кільце, а й перекрити частину кордону. Заводити війська наземним способом в тій ситуації призвело б до гарантованих втрат. Повітрям – безпечніше. Сімнадцять літаків приземлилися в Луганську за афганською схемою: вночі, з погашеними вогнями – пірнання з великої висоти і захід на посадку із розворотом перед самою смугою. Сепарські групи постійно навколо крутилися, але зробити нічого не могли. «Попередження» сбушників про небезпеку приходили по сто разів на дню, і ґрунтувалися на неперевіреній інформації, простіше кажучи – на чутках. До них уже всі ставилися як до того хлопчика з казки, який на кожен шерех у кущах кричав: «Вовки, вовки !!!»
Воно як в армії працює? Штаб спланував оптимальний спосіб перекидання – повітрям. Далі – відповідальність авіаційного командування. Скаже начальник ВВС: «Ні, небезпечно, – ніхто нікуди не полетить» – і не полетять. Точно так само може скасувати перекидання командир авіабригади і навіть командир борту. Повторюю – сімнадцять літаків в умовах постійного на них полювання досягли мети і тільки один був збитий. Чому, питається? А причина в тому, що цей борт був єдиним, який ні з того ні з сього почав приземлятися за самогубною «громадянською» схемою, почавши плавне зниження по прямій за 10 кілометрів і включивши посадочні прожектори. Практично він вийшов на терористів як підставна мішень…»

Цей факт в сукупності з тим, що вся інформація по переговорах з екіпажем зникла з авіаційних самописців, дає повні підстави говорити про те, що під час посадки було здійснено перехоплення контролю над переговорами за допомогою технічних спецзасобів, які є в розпорядженні того ж ГРУ РФ…

Загибель літака стала тактичною перемогою ворога – перекидання військ повітряним мостом була відразу припинена і ретельно спланований штабом удар так і не був здійснений, що дозволило росіянам ввести на територію України кілька нових тактичних груп і домогтися докорінної зміни ситуації на свою користь.

Судячи з тих подій, що відбувалися далі, Кремль, не обмежившись «малою» тактичною перемогою, вирішив розіграти загибель нашого літака в якості стратегічного козиря в не менш гібридній – інформаційній війні. Яку ми сьогодні, на жаль, програємо… Саме так і виникла «справа генерала Назарова».

Підозра в «службовому недбальстві, что призвело до загибелі 49 військових» Віктору Назарову було оголошено Генпрокуратурою ще 18 листопада 2014 року. Однак справжні медійні пристрасті розгорілися не по цій справі, а навколо цивільного позову, який висунула генералу група адвокатів, яка представляє інтереси родичів загиблих. Позов з вимогою компенсації морального і дуже відчутного матеріального збитку.

«Справа Назарова» активізувалося чомусь саме влітку 2016 року і, судячи з усього, не випадково. Адже саме в цей період командування почало активно висувати на генеральські посади офіцерів, які проявили себе під час бойових дій. На зміну товстопузим рішалам і клеркам в лампасах, які бояться немов вогню відповідальності, почали приходити молоді сухорляві «вовки» з реальним бойовим досвідом і вдумливі кмітливі штабісти з напрацьованою практикою планування операцій в сучасній гібридної війні…

Джерело, близьке до Генштабу:

«Оновлення середнього і вищого командного складу нашої армії – кістка в горлі Путіна. Це для Росії страшніше, ніж вступ України в НАТО. Вони роблять все, щоб цього не допустити. Все більше бойових генералів займають ключові позиції. Вони не крадуть, не роблять кабінетну кар’єру, беруть на себе відповідальність і приймають рішення. Всі, хто зараз приходять на командні пости, дивляться, чим же закінчиться суд над Назаровим. Патріотизм і професіоналізм є, але жодна розсудлива людина не зважиться віддавати бойові накази, знаючи, що її, без особливого розгляду, і головне – без розуміння військової специфіки, можуть ось так «за здорово живеш» посадити і ошельмувати за допомогою рішення некомпетентного провінційного суду, та ще й за надуманим, фактично не доведеним обвинуваченням…»

Схилімо голови перед загиблими Героями. Вічна слава тим, хто встав на захист України і віддав життя за всіх нас… І все-таки, уважно спостерігаючи поточний судовий процес, запитаємо: «кому це вигідно?»

Цивільний позов за участю групи високооплачуваних адвокатів і залученням мас-медіа – справа вкрай витратна. Спроби розібратися в тому, хто ж «оплачує цей банкет» успіхом на сьогодні не увінчалися. Але в процесі журналістського розслідування вдалося виявити кілька цікавих фактів.

Наприклад, один з адвокатів звинувачення – Віталій Погосян, колишній офіцер, випускник Харківського танкового училища 1987 року, в середині 90-х був звільнений з армії «за невідповідністю займаній посаді». А за інформацією з сайту «Кореспондент» – «був звільнений з армії за злочини». Наскільки етичною є участь такої людини в судовому процесі, пов’язаному зі звинуваченням чинного генерала, судіть самі…

Далі. Буквально на останньому судовому засіданні, група адвокатів звинувачення несподівано зробила «хід конем», подавши клопотання про зміну відповідача, яке суд задовольнив. Тепер позов про матеріальну компенсацію на 500 000 гривень за кожного із загиблих у збитому терористами літаку в разі, якщо справа буде програна, пред’являється не до генерала Назарова, а до Міністерства оборони. З якого, на відміну від незаможного Назарова, можна з певною адвокатською спритністю «видоїти» круглу суму компенсації, що становить… 25 мільйонів гривень! Чи треба говорити, що левову частку цих грошей отримають аж ніяк не родичі загиблих Героїв, а саме адвокати.

Всі наведені факти вочевидь свідчать про те, що «справа Назарова» в тому вигляді, в якому вона зараз «виконується» – це не лише досить прибутковий «бізнес-проект» адвокатської групи, але і конкретна «робота на ворога» за участю осіб, які зазнають «особистої неприязні» до нашої армії.
А з огляду на невстановлені джерела початкового фінансування і абсолютно прозору політичну вигоду Кремля, можна сміливо стверджувати, що саме він і стоїть за цим судилищем…
Нічого нового. Всього лише черговий тактичний хід РФ в гібридній війні…

 

Максим Дробязко,

спеціально для Інформаційно-аналітичного центру

національної безпеки України