Соціальному міністру Андрію Реві про соціальну державу

Уряд планує пенсійну реформу. Ліквідувати дефіцит пенсійного фонду – це річ потрібна, але ж не за рахунок ліквідації пенсіонерів! Не за рахунок перекладання соціальних функцій держави на плечі громадян!

У цьому контексті, маю бажання нагадати Андрію Олексійовичу Реві, міністру, офіцеру, шкільному вчителю і юристу окремі положення чинного законодавства України, які його, як міністра соціальної політики України, стосуються у першу чергу.

Мабуть, міністр соціальної політики, знайомий з положеннями статті 1 Конституції України, де вказано, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Отже, Україна є соціальна держава, а за соціальну політику цієї держави персональну відповідальність на сьогодні несе Рева Андрій Олексійович. От така проста і зрозуміла диспозиція. Однак, останні коментарі Андрія Олексійовича щодо запланованих реформ, викликають сумніви з приводу того, чи вірно пан Рева розуміє поняття «соціальна держава» і його значення.

Відразу відзначимо, – всі ті поняття, які закріплені у ст. 1 Конституції України – це не просто «гарні слова», а основи конституційного ладу України, які визначають конкретний об’єм прав та обов’язків держави України як перед зовнішнім світом, так і перед власними громадянами.

З наведеного робимо висновок, що термін «соціальна» присутній у згаданій нормі не тому що в Україні поки ще живуть люди, які у сукупності є соціумом. Ні, це не тому.

Соціальна, означає певну модель поведінки держави щодо своїх громадян. Це означає, що держава бере на себе низку обов’язків у сфері соціального забезпечення власних громадян.

Нагадаю пану Реві, що конституційне закріплення поняття «соціальна держава» в інших країнах світу, це питання новітньої історії. Поняття «соціальної держави» було сформульовано лише у 1929 р. німецьким державознавцем Г. Геллером. В Конституціях ряду країн Західної Європи воно з’явилось тільки після Другої світової війни. Це не екскурс в історію, це я до того, що поняття «соціальна держава» має конкретне навантаження і породжує конкретні правові наслідки.

Я розумію, що коли писалась Конституція України, можливо, цьому поняттю не надавалось особливого значення, – гарне слово, присутнє в конституціях багатьох провідних держав. Можливо саме ця обставина стала причиною того, що Україна стала соціальною державою. Але маємо те, що маємо.

Конституції треба дотримуватись. Ця теза не викликає заперечень. А в частині конституційного ладу, закріпленого знову ж таки у Конституції, сумніви у необхідності дотримання Конституції, та ще й висловлені привселюдно, можуть стати кримінально караним діянням. Пам’ятаємо про ст. 109 КК України, якою передбачено відповідальність за дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу.

Далі, виникає питання, чи є поняття «соціальна держава» складовою конституційного ладу України? Поставимо питання інакше, – суверенітет і незалежність є складовою конституційного ладу України? Таки так. Але ж це та сама стаття 1 Конституції України. Ми ж не можемо «тут читати, а тут не читати». Отже стаття 1 Конституції України, поряд з низкою інших конституційний норм закріплених розділах І, ІІІ та ХІІІ Конституції, визначає конституційний лад України.

А якщо це таки елемент конституційного ладу України, то, рано чи пізно, слідчий, прокурор суддя і адвокат зададуться питанням, – а що таке «соціальна держава». У пошуках відповіді на це питання вони звернуться до підручників з теорій держави та права. Більше просто нікуди. Полистаємо і ми.

Отже, соціальна держава – це держава, яка визнає людину найвищою цінністю і з метою забезпечення кожному гідного рівня життя та інших соціальних прав здійснює перерозподіл суспільних благ відповідно до принципів соціальної справедливості, солідарності та субсидіарності.

Соціальна держава корегує первинний розподіл суспільних благ, який є наслідком функціонування ринку, перерозподіляє ці блага між соціальними групами. Цей перерозподіл дозволяє забезпечити всім членам суспільства гідний рівень життя; крім того, він спрямований на попередження значної соціальної нерівності.

Разом з тим обсяг державних гарантій на ці права залежить від її соціально-економічних можливостей. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема через неможливість їх достатнього фінансового забезпечення, шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Однак невід’ємність і категоричність цих прав у будь – якому разі не можуть ставитися під сумнів.

От така історія пане Рева. Ділити, перерозподіляти, – ось що може робити соціальна держава, але не віднімати. Різницю розумієте? А про те, що віднімати соціальна держава не має права, прямо вказано в ст. 22 Конституції України, – при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Таким чином, перш ніж Ви перейдете до «віднімання», Україна повинна перестати бути соціальною державою. Однак, це дуже не просто, бо відповідно до ст. 5 Конституції України право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ще раз нагадаю, – «соціальність» української держави – це складова конституційного устрою.

В свою чергу, КСУ своїм Рішенням від 5 жовтня 2005 року, справа про здійснення влади народом, постановив, що «положення частини третьої статті 5 Конституції треба розуміти так, що тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україні, який закріплюється Конституцією, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону в порядку, встановленому його розділом XIII».

А ось що думають фахівці з приводу форм неконституційного способу зміни конституційного ладу в Україні. Їх дві:

а) намагання будь-яких суб’єктів змінити розділи І, ІІІ, ХІІІ Конституції без додержання процедури, закріпленої Розділом ХІІІ;

б) будь-які конкретні дії будь-яких суб’єктів, спрямовані на заперечення на практиці, або відверте порушення основоположних принципів конституційно-правового регулювання, закріплених Розділом І Конституції, який власне і закріпив найбільш важливі політико-правові принципи.

Враховуючи зазначене, звертаюсь до пана міністра соціальної політики України! Ваша фраза про важливість спонукання українців відмовитися від помилкової звички думати, що держава за них має все вирішити, та змусити усвідомити, що майбутнє кожного – в його руках, в цілому, не викликає заперечень. Багато хто з українців так і роблять, шукаючи кращого майбутнього за межами України. Чому? Тому що українці не знають, чого чекати від рідної держави.

Вдумайтесь, Ви, міністр соціальної політики, говорите це в контексті реформи пенсійного забезпечення. А як же обов’язковість політики соціального забезпечення? Чи вона вже не спрямована на підтримання рівня доходів тих членів суспільства, які потребують допомоги (сім’ї з дітьми, малозабезпечені, інваліди, люди похилого віку та ін.)? В тому ж і зміст пенсійного забезпечення, що людина, досягнувши певного віку, втрачає працездатність і потребує допомоги – пенсії. То де ми помиляємось? І що нам робити?

Однак, не будемо ображатись на пана міністра. Це, поки ще не конкретні дії, спрямовані на зміну конституційного ладу, і вони не насильницькі. З точки зору кримінального права це лише висловлення наміру. Ну, вважає міністр соціальної політики України, що Україна є занадто соціальною державою. Більше йому подобається індивідуалістський підхід, от і закликає він нас турбуватись про себе самостійно. Так ми, власне, давно так і робимо, – захищаємо державу від зовнішнього ворога самостійно і за свої кошти; за навчання, лікування платимо самі; проводимо благоустрій міст і сіл за наш рахунок. Що ще? От пан Рева каже, що і про пенсію ми маємо подбати самі.

Так то воно так, але виникає одне риторичне питання, а пан Андрій Олексійович Рева разом з усіма подібними керівниками нам навіщо?

У чому ваша цінність, панове можновладці?

 

 

Григорій Новицький,
доктор юридичних наук, керівник Інформаційно-аналітичного центру Національної безпеки України