УКРАЇНСЬКИЙ ДУХ, або трохи історії…

dushu-bogu-zhittya-ukrayini-chest-dlya-sebe

Історія не наука хоча б тому, що її пишуть переможці. Здається так, чи майже так сказав хтось з прадавніх філософів чи воїнів.

Візьміть сакральний символ українського тризуба – він насправді схожий на падаючого на здобич орла або сокола… А іще – він дуже схожий на… «тризуб Посейдона» – символ прадавньої Атлантиди… І немає більше жодного народу в Європі із подібним символом. Випадковість?

Дуже цікаво, що ми – нащадки трипільської культури, яка у відомій нам історії є найдревнішою… І виявляється, даремно ми із здивуванням дивилися на прадавню історію якогось там Китаю – наша власна історія набагато стародавніша. І теє бойове мистецтво характерників, що дійшло до часів українського козацтва з прадавніх часів і стало відомо нам, як бойовий гопак, набагато ефективніше того ж ушу…

Іще цікавіше те, що отой менталітет українців не погоджується із відомою фразою «один в полі не воїн»!

Лісостеп, на теренах якого жили іще скіфські наші попередники, сформував неповторний характер роса-українця в унікальних умовах. Наші пращури, мисливці чи хлібороби, будівельники чи ремісники – завжди працювали «із мечем на боці» і їх ніхто жодного разу не застав зненацька. В умовах постійної загрози і при цьому на відносно великих територіях, наші пращури були вимушені покладатися тільки на самих себе. В крайньому разі – шукати допомоги у сусідів – таких самих воїнів-одинаків. Саме звідси виникає роський-український характер воїна-захисника, який зазвичай не боїться кількох нападників одночасно, завжди готовий для зустрічі із ворожим оточенням, володіє вмінням сіяти хліб та пасти худобу, виготовляти собі предмети першої необхідності та зброю і при цьому полювати та ловити рибу…

Такий воїн розраховує тільки на власні сили, є людиною, у якій поєднані практичний досвід та вікова теоретична база, обережність та відвага. Саме звідси йде принцип битися до останнього і відпускати на волю полонених. І не розуміти рабства, як такого. Фантастичні перемоги українських козаків – чиїми правнуками ми, сьогоднішні українці і є, – лише відлуння перемог планетарних, перемог наших величних пращурів – хай би там як їх не називати – Гіпербореями чи Антами…

Ініціативність, рішучість, розважливість, хитрість, сміливість, сила та вміння – це і є той сплав, за допомогою якого виник образ роського-українського воїна – який спочатку вчиться битися сам-один, незважаючи ні на які обставини. А вже після освоєння цієї науки – бути частиною війська… Армії, а не орди…

Кажуть, «два українці – три гетьмани». Але це вказує не тільки на любов українців до керування та головування – це є також! Та насамперед, саме завдяки самостійності та самодостатності українського вояка, його самодисціплінованості та генетичному прагненню до свободи, кожен з нас – «сам собі гетьман».

А наскільки виважено та радикально і мудро будувалося українське військо! Навчений боєць, якого визнавали таким кращі за нього бійці, отримував право тренувати новобранців – і ставав «десятником» – керівником первісної ланки армії – бойового загону із 10 воїнів, яких він же і готував. І саме на яких покладався у бою в першу чергу, а значить – був зацікавлений у максимальній їх готовності до будь-якої небезпеки. Кращий з десяти «десятників» ставав «сотником» і так далі…

Між іншим, відкинувши політику, можемо пишатися воїнами УПА, які по-перше, йшли до лісу добровільно, лишаючи не просто теплі оселі та ситну їжу, а власних дітей, коханих та батьків; по-друге, воювали з усіма, хто хотів нашої землі та свободи незважаючи ні на які переваги значно численнішого і краще озброєного ворога; по-третє, билися до останнього, чітко розуміючи, що перемоги не буде, що цю їхню боротьбу, – і це навіть найстрашніше, – можуть не сприйняти і не оцінити нащадки…

Чи може такими бійцями похвалитися якесь інше військо?

Ми іще не усвідомлюємо до кінця, що прабатьківські гени й хід справжньої історії людства зберігають в кожному з нас, росів-русинів-українців внутрішню силу та віру у її істинність. І саме тому ми здатні на вчинки, які не потребують чиїхось порад та ухвалення. Кожен українець від природи має набір якостей, які дозволяють відновити цілу низку вмінь та знань, почавши з одного-єдиного факту чи дії. Потрібна лише ініціація.

Історію можна переписати. Та цим не можна її змінити. І не викреслиш з пам’яті людей все те жахливе, і все те прекрасне, що було із нами, із нашими батьками, із їхніми батьками та з батьками їх батьків! Чи не так? Цікаво – кому і нащо потрібне оте викреслювання? Нашу історію вже понавикреслювали до того, що ми, нащадки великих Гіпербореїв, та Антів, прабатьки яких володіли майже усім світом, сьогодні позиціонуємо себе, мало не як націю вічних рабів… Тому, мабуть, для кращого порозуміння треба навчитися слухати одне одного. Для початку. Нам, чоловікам, в першу чергу треба згадати, що наша головна роль – захисник, а жіноча роль – материнство. Культ Матері – це наше, рідне, історично обґрунтоване… Ми ще в цілому не навчилися щось робити спільно, узгоджувати наші дії, отримувати та спрямовувати загальну силу у потрібному напрямку. Але я вірю, що це – лише справа часу. Майдан показав, наскільки швидко та чітко ми можемо самовпорядковуватись.

Відсутність віри у величне минуле, багаторічна підтасованість Росією історичних фактів та відсутність твердих історичних знань робить нас слабкими та вразливими перед тими, хто з певних причин намагається принизити та знищити нас, українців, як націю, тими, хто відібрав у нас навіть аутентичну назву і нівелює мову, прагне стерти неповторні якості, які характеризують українця, – інтелект, працьовитість, ініціативність, креативність, самодостатність та відвагу.

Та марно! Ми, патріоти, вже починаємо цікавитись нашими пращурами та відчуваємо генетичні якості, які пробуджуються в нас саме зараз. Саме ми будемо створювати нову історію нашої Держави, будувати нову Європу на принципах досконалості та природності, та, як колись, вказувати дорогу людству.

Так, наша історія – як і історія Українського воїнства — це, насправді, далеко не завжди історія перемог…

Але це, безперечно, історія героїчного, патріотичного та трагічного спротиву… Спротиву, який не має меж у часі і просторі… Спротиву, який триватиме всупереч усьому – до Перемоги…

Це — історія, в якій нарешті можна побачити справжнє обличчя Українця — суворого воїна, захисника вітчизни, якого не лякали ані чисельність ворогів, ані їх озброєння, ані його власні шанси…

Це в нас неможливо знищити — і саме це в нас вкотре розбудили наші вороги, наша війна і чужа агресія…

А значить цей процес – процес історичної правди, відродження Нації та її справжнього – бойового духу – вже розпочато…

Я знаю точно – саме завдяки нам із вами – бійцям та волонтерам, справжнім патріотам України, хай не сьогодні, хай вже завтра але над рідною землею все одно розійдуться хмари, з’явиться-таки голубе небо і переможно засяє сонечко.

Жовте над синім. Як на тому справжньому українському прапорі, який ми випадково перевернули «догори ногами» і ніяк не перевернем так, як має бути. Сонце над небом.

 

Це ж так просто – сприйняти серцем істину.

 

Андрій Галат (Кісельов)