В Україні неможливо оскаржити кадрові призначення Президента в суді

До такого сенсаційного висновку дійшов суддя ВАС України О.П. Стародуб в ухвалі від 07.11.2016 року у справі про визнання протиправним рішення про застосування ч. 3 ст. 40 Закону України «Про прокуратуру» при призначенні Генпрокурора Луценка
(дивись публікацію на сайті ІАЦ «До Вищого адміністративного суду України подано позов «Про визнання протиправним застосування ч. 3 ст. 40 Закону України «Про прокуратуру» при призначенні громадянина Ю.В. Луценка Генеральним прокурором України»).

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суддя вказав дослівно так: «Здійснюючи передбачені Конституцією України повноваження по призначенню Генерального прокурора України та застосування в зв’язку з цим законодавства, Президент України не здійснює владні управлінські функції по відношенню до інших суб’єктів, прав, свобод та інтересів яких не стосуються прийняті ним рішення та дії, в зв’язку з чим не відповідає поняттю суб’єкта владних повноважень, яке міститься у статті 3 КАС України, що в свою чергу виключає можливість розгляду даної справи за правилами адміністративного судочинства». Кінець цитати.

Пояснимо простою мовою логіку судді Вищого адміністративного суду України і що саме ця логіка означає для нас.

Позиція перша.

Коли Президент України призначає Генерального прокурора, то ця подія стосується виключно того, кого призначають і того, хто призначає, бо Президент, у цьому випадку, не здійснює владні управлінські функції по відношенню до інших суб’єктів, прав, свобод та інтересів, відповідно, їх не стосуються прийняті ним рішення та дії.

Позиція друга.

Якщо позиція перша вірна і Президент України, призначаючи, звільняючи, нагороджуючи, караючи, чи милуючи таки, при цьому, не здійснює владні управлінські функції по відношенню до «третіх» осіб, то Президент не відповідає поняттю суб’єкта владних повноважень, яке міститься у статті 3 КАС.

І позиція третя – завершальна.

Якщо Президент не відповідає поняттю суб’єкта владних повноважень, яке міститься у статті 3 КАС, то, згадані треті особи, якщо їм «примариться» порушення їх прав і свобод (навіть Конституційних), не можуть розраховувати на правосуддя за правилами адміністративного судочинства. Тобто, вони не мають навіть шансу довести у суді, що їх права порушені і що їм то не «примарилось», бо суду просто не буде, і не тільки адміністративного, а й будь-якого іншого.

От і вся логіка.

Ну що ж. В решті решт, ще є Верховний Суд. Надій на цю інстанцію мало. Набагато цікавіше, що скажуть в Європейському суді із захисту прав людини, коли дізнаються, що в Україні відсутня можливість оскаржити призначення, які «йдуть» від Президента.

Григорій Новицький,
доктор юридичних наук, керівник Інформаційно-аналітичного центру Національної безпеки України