Дещо про деталі інформаційної війни

Дозволю собі зробити невеличкий аналіз. Працюючи в сфері інформаційної безпеки та відповідної підтримки українського фронту практично з початку неоголошеної війни проти моєї держави, маю стале враження, що офіційне висвітлення подій на фронті стає все більш схожим на театр абсурду, хоч і сподіваюсь, що робиться це щирими патріотами, із їх розумінням, що під час війни є особливі мотиви оприлюднення чи ні певної інформації. Про маніпулятивний характер зведень з фронту вчергове нагадувати не хочу. Хто має вуха – почує.

Коли йде мова про обстріли бойовиків, ЗМІ вже зазвичай не згадують про проблему з точки зору українських військових чи тих нещасних місцевих, яким не знайшлося куди втекти звідси. Але чітко відстежується доля росіян, які працюють в місіях ОБСЄ, про сліпі як траст президента звіти, за матеріалами яких можна складати легенди. Або матеріали Спільного центру з контролю і кординації… Себто, обстріли ведуться по українських захисниках, мирних мешканцях і представниках, наприклад, того ж Спільного центру з контролю і кординації – військових РФ і ЗСУ, але акцент месиджу базується на долі росян… Справжня суть самого месиджу зрозуміла – «навіть росіян доводиться евакуювати, наприклад». Але, але, але… Додам – СЦКК – це центр з контролю та кординації (увага!!!) – припинення вогню та стабілізації лінії розмежування сторін (!!!). Тобто того, чого насправді не існувало жодної години. Чи це утворення координує ще щось?… Про поняття «сторони» – розмова окрема…

І ще. Кожного разу свіжі новини відмічають випадки порушення противником так званих мінських домовленостей… «Бойовики застосували артилерійські системи калібру 122 мм, використання яких суворо заборонене Мінськими домовленостями. Згідно 4 пункту меморандуму укладеного за результатами Мінських домовленостей 20 вересня 2014 року, озброєння цього калібру повинно бути відведеним на відстань понад 16 кілометрів від лінії розмежування сторін». Про поняття «сторони» – знов-таки розмова окрема…

  1. – навіщо вчергове протягом майже двох років констатувати, яка саме зброя мала б бути відведеною, якщо це все одно ворог України жодного разу не зробив?
  2. – що таке самі по собі мінські домовленості, якщо підписанти з обох – підкреслюю «сторін» за нормами українського й міжнародного права – ніхто.
  3. – «розмова окрема»: сторони конфлікту, як і взагалі уся ситуація останніх років в Україні, викликає стале відчуття когнітівного дисонансу, чи просто тривалого шоку. Є агресор, є бойові дії, є 2 роки війни з початку агресії і факт анексії території моєї Вітчизни. А воюємо з бойовиками. Чекайте – не воюємо, а проводимо антитерористичну операцію. Якщо це АТО – що там робить наша регулярна армія? Тоді навіщо було оголошувати вкотре мобілізацію? І де ви бачили терористів, які воюють за допомогою російських танків, БМП, а також смертоносної сучасної російської реактивної арти – Буків, Градів, Торнадо і інших Буратін…

А до чого тут акцент на «російське», досі не розуміє якийсь європеець… Бо ж єврообивателю там, в теплій і ситій Європі не цікаво, як проти регулярної армії Держави понад 2 роки воюють якісь там бандформування апалчєнців. І чим саме воюють. І що саме забороняють мінські «легітимні» договорняки. І, що найголовніше, там не цікаво, звідки та вся машинерія з технікою, паливом, боєприпасами, медікаментами і головне – свіжим людським матеріалом у тих так званих сепаратистів береться? До чого тут Росія?

Подивіться на бурятів у танках противника і на саме озброєння made in РФ, на якому вже клейма нема де ставити.

До речі – а як щодо Криму? Чи він сьогодні під юрисдикцією України, чи хоча б Німеччини? Так ото ж… Хто має очі – вже бачить.

Помощь окулиста наблюдателям ОБСЕ

Щодо обстрілів наших позицій та населених людьми міст та селищ, ми як правило певний час лише маємо констатацію факту, де немає жодного слова про наявність чи відсутність постраждалих, характер руйнувань та ін…

Проте знов і знов чуємо про можливі чи реальні жертви з боку ЗС агресора. Чесно – чи мене турбують жертви серед армії противника? Так. Але тільки з боку розуміння втрат протилежної сторони. Чи ця інфа має показати росіянам, як ми турбуємося про тих «іхтамнетів»?

Одразу питання щодо безпекових гарантій на фронті… Вибачте, на «лінії розмежування» українських і російських військ. Як може українська сторона гарантувати комусь там безпеку, якщо вона не контролює ані дії збройних сил Росії, ані навіть озброєні банди власних зрадників з ЛДНР? Це що – знущання?

І, хвилиночку, про порушення якого саме «перемир’я» йде мова? «Перемир’я» – кого і з ким? До тогож – не вірю, що ще хтось адекватний ще вважає, що щоденні бої й загибель захисників моєї країни називаються «перемир’ям»?

Ми не наполягаємо на покаранні злочинців. Ми не вимагаємо покарання злочинців. Ми навіть слово «злочин» не вживаємо. Ми «маємо надію» на відображення факту обстрілу (ой, ні – не обстрілу, а «порушення перемир’я») на папері. Про сам механізм притягнення «ватажків проросійських бандформувань» до будь-якої відповідальності, про яке періодично месиджують наші так звані силовики, я просто мовчу. Хоча подібних механізмів, особливо – ду-у-у-же конкретних, дійових (ще й яких дійових) але, м’яко кажучи, непопулярних – безліч. На війні як на війні.

Наостанок. Ми визнали РФ агресором, але при цьому офіційно агресора в Україні немає. По факту це відверта брехня. Повторюсь: АТО і війна мають різні ознаки – і за цими ознаками Україна в стані війни, якого, знов-таки офіційно, немає. Як немає й офіційного і затвердженого державницького відношення до існуючих в Україні подій. Включаючи сюди збройну окупацію Росією українського Криму.

ЛОГО-Інформаційні війська

Результат – та сама «гібридна» війна, головний фронт якої вже давно знаходится не на Сході України, а у центрі її столиці, в головах політиків, пропагандонів від влади і реальних бійців Першого Українського Інформаційного Фронту (я не про Мінстець). Чи це «гібридна» АТО? Щось я заплутався… А ви як?

Інфозброя

Отже – що маємо? Констатацію факту про черговий обстріл противника, чергові втрати з нашого боку, чергові сподівання і надії. Іноді – коли вже просто непереливки – «вогневу відповідь». Якщо «керівництво», «командування» – дозволить відповісти ворогу адекватно. Вдумайтесь: українські військові просять дозволу на відкриття вогню, і не з метою знищити ворога – а хоча б «у відповідь» по ворогу, який намагається порушити суверенітет та територіальну цілісність України. Просять своїх… Хоча і тут велике питання – хто свій, а хто чужий у цій гібридній війні. Щось додати?

А ще – чергові політичні реверанси в бік військових та добровольців, які наразі готові віддати – і віддають – життя за нас, і в бік волонтерів, «без яких ми й так перемогли б»…

І ще – амністовані «члени» бандугрупувань, тоді, як захисники України в українських же в’язницях…

І ще – обміняні російські кадрові військові на українських захисників. Надія Савченко – на ГРУшників Генштабу Російської Федерації, як приклад.

Так звана війна чи так звана АТО? Театр абсурду, що потопає в крові та сльозах. І – театр небезкоштовний… Хто має розум – зрозуміє, про що мова.

risovach.ru

Так в усьому. В інформаційному полі – також. І винні в подібному зовсім не офіцери прес-центру і не спікери АТО.

Все. Крапка.

Отака в нас інформаційна війна. Вибачте – АТО. Вибачте знов – «протидія».

Війни ж-бо немає.

 

Андрій Кісельов (Галат),

Заступник керівника Інформаційно-аналітичного центру національної безпеки України