Пам’ятка співробітникам поліції «Щодо застосування вогнепальної зброї»

Шановні поліцейські!

Вважаю своїм обов’язком донести до вашого відома окремі положення чинного законодавства, які ви маєте враховувати, перш ніж застосувати зброю. Можливо, ви все це знаєте. Це добре. Між тим, повторити буде не зайвим. А от вашим керівникам в особі міністра внутрішніх справ та керівника Національної поліції, враховуючи зміст їх нещодавніх заяв з приводу подій на Одеській площі, ознайомитись з цією пам’яткою буде аж геть не зайвим, адже вони не тільки персонажі нашого політичного балагану, якім дозволено говорити все, що заманеться, вони керівники правоохоронних органів, а це високе звання зобов’язує… Зобов’язує хоча б інколи промовчати, в усякому разі, до завершення офіційного розслідування.

Чому я вважаю це важливим саме для вас, для рядових працівників Національної поліції? Мабуть тому, що опанувавши наведене нижче, ви зайвий раз подумаєте, чи варто застосовувати зброю. А отже, я сподіваюсь на те, що хтось, ким би він не був, лишиться живим. Я сподіваюсь на те, що ваша служба Народу України не буде затьмареною кримінальним переслідуванням, ви завжди будете із своїми сім’ями і ваша совість буде чистою.

І ще, ви всі молоді, розумні, достойні люди. Ви здатні приймати самостійні, обґрунтовані рішення. Якщо ж ви не знаєте як діяти, – дійте за законом. Я це до того, що приймаючи будь-яке рішення ви маєте керуватись тільки законом. Коли ви дістаєте табельну зброю, перше, що має з’явитись у вашій свідомості, це Кримінальний кодекс України і Закон України «Про Національну поліцію». Якщо ж у вашій свідомості з’являється обличчя міністра внутрішніх справ, або керівника Національної поліції, покладіть зброю на місце.

Почнемо.

Відповідно до п. 4 ст. 46 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський уповноважений у виняткових випадках застосовувати вогнепальну зброю:

1) для відбиття нападу на поліцейського або членів його сім’ї, у випадку загрози їхньому життю чи здоров’ю;

2) для захисту осіб від нападу, що загрожує їхньому життю чи здоров’ю;

3) для звільнення заручників або осіб, яких незаконно позбавлено волі;

4) для відбиття нападу на об’єкти, що перебувають під охороною, конвої, житлові та нежитлові приміщення, а також звільнення таких об’єктів у разі їх захоплення;

5) для затримання особи, яку застали під час вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину і яка намагається втекти;

6) для затримання особи, яка чинить збройний опір, намагається втекти з-під варти, а також озброєної особи, яка погрожує застосуванням зброї та інших предметів, що загрожують життю і здоров’ю людей та/або поліцейського;

7) для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо водій своїми діями створює загрозу життю чи здоров’ю людей та/або поліцейського.

Звертаю вашу увагу на те, що зброя застосовується у виняткових випадках. Це не означає, що наведені сім підстав для застосування зброї і є переліком тих виняткових випадків. Це всього-навсього вичерпний перелік підстав для застосування зброї. Сформульовані вказані підстави у вигляді мети, для досягнення якої може бути застосована зброя. Закон прямо вказує, що зброя може бути застосована для…  Тому, наприклад, наявність «нападу на поліцейського або членів його сім’ї, у випадку загрози їхньому життю чи здоров’ю» є лише підставою для застосування зброї. А от чи була сама подія винятковим випадком, вирішуватиметься у кожному конкретному випадку виходячи з обстановки події, характеру та інтенсивності посягання, наявності можливості усунути небезпеку іншим способом… і так далі.

Дійсно, зброя може бути застосована для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження, якщо водій своїми діями створює загрозу життю чи здоров’ю людей та/або поліцейського. Зверніть увагу на те, що Закон дозволяє застосування зброї для зупинки транспортного засобу шляхом його пошкодження,  тобто пошкодження транспортного засобу, а не «пошкодження» водія чи пасажира. Фактично, невиконання законної вимоги поліцейського щодо зупинки транспортного засобу, якщо водій своїми діями створює загрозу життю чи здоров’ю людей та/або поліцейського є підставою для застосування зброї, але, тільки у виняткових випадках, наявність чи відсутність яких встановлюється у кожній конкретній ситуації.

Саме вам, поліцейськім, надано право у кожній конкретній ситуації вирішувати, чи є конкретна ситуація винятковою, чи можна обійтись без застосування зброї. Однак, прийняте вами рішення кожного разу перевірятиметься органами прокуратури. Співробітники прокуратури будуть встановлювати, чи мали місце підстави для застосування зброї і чи носила подія винятковий характер.

Теза про те, що вогнепальна зброя може бути застосована за наявності визначених законом підстав і лише у виняткових випадках, підтверджується і іншими положеннями статті 46 Закону України «Про Національну поліцію».  Зокрема п. 7 «Поліцейський уповноважений застосовувати вогнепальну зброю тільки з метою заподіяння особі такої шкоди, яка є необхідною і достатньою в такій обстановці, для негайного відвернення чи припинення збройного нападу». Пункт 8 «Поліцейський уповноважений застосовувати вогнепальну зброю у разі збройного нападу, якщо відвернення чи припинення відповідного нападу неможливо досягнути іншими засобами».

Отже, у кожному конкретному випадку буде перевірятись, чи була завдана шкода необхідною і достатньою в такій обстановці, чи мав місце напад, чи припинення відповідного нападу можливо було досягнути іншими засобами, тобто чи мала подія винятковий характер.

Кримінальний кодекс України оперує поняттям «Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця». Останнім, відповідно до ч. 2 ст. 38 КК України визнається умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця. Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, має наслідком відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу.

Потрібно мати на увазі, що представники влади, працівники правоохоронних органів, члени громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовці не підлягають кримінальній відповідальності за шкоду, заподіяну при виконанні службових обов’язків з запобігання суспільно небезпечним посяганням і затриманню правопорушників, якщо вони не допустили перевищення заходів, необхідних для правомірного затримання злочинця.

Крім цього, не варто забувати і про «Перевищення меж необхідної оборони», під якими, відповідно до ч. 3 ст. 36 КК, визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. При цьому, Пленум Верховного суду України у постанові від 26 квітня 2002 року № 1 «Про судову практику у справах про необхідну оборону» роз’яснив, що щоби установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, суди повинні враховувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту і нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров’я) та інші обставини. Якщо суд визнає, що в діях особи є перевищення меж необхідної оборони, у вироку слід зазначити, в чому саме воно полягає.

Як бачимо, судова практика також виходить з того, що у кожній конкретній ситуації необхідно встановлювати «винятковість випадку». Тому, ще раз підкреслю, наявність тільки підстав для застосування зброї, визначених в п.4 ст. 46 Закону України «Про Національну поліцію», без дотримання вимог передбачених пунктами 7, 8 вказаного Закону та ст. ст. 36, 38 КК України, не може бути визнана достатньою для правомірного застосування зброї.

Окремо звертаю вашу увагу на положення п. 9 Закону України «Про Національну поліцію», – «Поліцейському заборонено застосовувати вогнепальну зброю в місцях, де може бути завдано шкоди іншим особам, а також у вогненебезпечних та вибухонебезпечних місцях, крім випадків необхідності відбиття нападу або крайньої необхідності».

Відповідно до ч. 1 ст. 39 КК України «Крайня необхідність», не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

У свою чергу, ч. 2 ст. 39 КК України, перевищенням меж крайньої необхідності визначає умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода.

Дозволю собі не коментувати ці положення закону. Ви достатньо кваліфіковані, щоби відкрити коментоване видання КК України і уточнити ті поняття, у змісті яких ви сумніваєтесь. Я просто нагадую вам про існування цих норм і про необхідність їх врахування при прийнятті рішення щодо застосування зброї в тій чи іншій ситуації. Пам’ятайте, що п. 4 ст. 46 Закону України «Про Національну поліцію» це далеко не все що треба знати і враховувати. Відповідно, і керівнику Київської поліції, який з телеекранів намагається давати правову оцінку дій своїх підлеглих, теж необхідно пам’ятати, що крім  Закону України «Про Національну поліцію» існує ще і Кримінальний кодекс України, без аналізу і врахування норм якого неможливо зробити висновок про правомірність застосування зброї.

Але це лише один «бік медалі». Проблема у тому, що навіть тоді, коли в результаті перевірки, чи відповідного провадження буде встановлено, що поліцейський абсолютно правомірно, із дотриманням правил крайньої необхідності і всіх інших правил, застосував зброю щодо злочинця чи транспортного засобу, це аж ніяк не виключає відповідальності за, наприклад, вбивство через необережність. Ніхто не застрахований від того, щоби  влучити не у джерело небезпеки, а у особу, яка випадково, чи не випадково виявилась поруч з джерелом цієї небезпеки.

Отже, виникає ситуація, під час якої ви правомірно застосували зброю, але влучили не туди, куди намагались влучити і в результаті цього настала смерть сторонньої особи. Варіантів кваліфікації у такому випадку тільки два – або це вбивство через необережність (ст. 119 КК України), або це казус, що виключає кримінальну відповідальність.

При казусі особа не бажала, а також не могла і не повинна була передбачати настання смерті, однак в результаті її дій настала смерть потерпілого.

Тут пригадується інтерв’ю пана Авакова, який з приводу подій на Одеській площі заявив: “Мы будем поддерживать полицейских, которые реагируют на правонарушения”.

Можу конкретизувати, чим саме пан Аваков може підтримати поліцейського, який здійснив смертельний постріл. Якщо пан Аваков збирається діяти у межах правового поля, а у мене нема жодних підстав сумніватись у цьому, йому треба шукати гарного адвоката для свого підлеглого. Однак, у цього адвоката буде надскладне завдання, – довести у суді, що поліцейський, стріляючи по авто, не бажав влучити у потерпілого, не міг і повинен був передбачити, що у автомобілі можуть знаходитись, крім водія, сторонні особи. Крім цього, необхідно буде довести, що поліцейський не міг і не повинен був передбачити, що у результаті пострілу у бік людей, може настати їх смерть. Як на мене, останнє буде найбільш складним, але уникнути кримінального покарання можна буде лише таким шляхом.

Ще раз підкреслю, такий сценарій можливий, якщо сам факт застосування зброї буде визнаний правомірним. Тобто, це найбільш оптимістичний варіант розвитку подій, який, у підсумку, якщо не буде доведено наявності казусу, реально загрожує поліцейському обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Це все, чим міністр реально, в межах закону, зможе підтримати свого підлеглого. І ви, шановні поліцейські, маєте це чітко розуміти.

І ще один важливий, але вже не правовий момент. Не сподівайтесь, що «система» у вигляді сукупності МВС, Національної поліції, прокуратури та судів стане вас захищати якимись не «зовсім правовими» заходами. Цього не буде хоча б тому, що цю «систему», вірніше, кругову поруку, яка була їй притаманна, зруйновано, а ви особисто прийняли безпосередню участь у її руйнуванні.

Тому, пояснюючи простою мовою, не  сподівайтесь на те, що міністр підніме слухавку, чи зайде в якийсь кабінет прокурора чи судді і «закриє питання».

По перше, автор впевнений, що він не буде цього робити, бо пан Аваков є законослухняним чиновником. По друге, якщо виключно гіпотетично допустити таку можливість, то з іншого боку «дроту», чи з іншого боку столу його просто «не почують». Чому? Бо нема вже тієї кругової поруки, яка гарантувала недоторканість у випадку належності до «системи». Кожен сам за себе.

І по друге. Ви «заходили в систему» через «парадний вхід» у всіх «на очах». Тому і «вихід із системи» може бути тільки таким. Для вас закриті будь-які «шпаринки чорного ходу». Це був ваш вибір, вибір, який викликає повагу, правильний вибір.

Зроблений вами вибір лишає вам тільки один спосіб виконання ваших службових обов’язків – точне і неухильне дотримання законів України. Якщо не знаєте як діяти, дійте відповідно до закону. А для цього закон потрібно знати. Незнання закону не звільняє від відповідальності. Тому – розберіться з цим матеріалом, передайте його вашим колегам, не заспокоюйтесь доти, доки вам не стане зрозумілою кожна кома наведених вище норм. Якщо питань виникає багато, змусьте ваших керівників організувати навчання, запросіть фахівців (в системі МВС їх достатньо). Від цього залежить дуже багато – чиєсь життя і ваша свобода.

Окрема порада керівникам МВС і Національної поліції.

Шановний пане міністр і решта. Ви стверджуєте, що відбуваються суттєві зміни (реформи) в очолюваних вами відомствах. Це правда. Цього не можна не побачити. А от чи відбуваються «реформи» у вашій правосвідомості? Не пройшло і 12 годин від трагічної події, ще нема результатів якихось розслідувань, а ви вже привселюдно надаєте правову оцінку діям своїх підлеглих. Так само діяли і ваші «попередники». Що це? Честь мундиру? Політика?

А як зрозуміти це?

“Да, есть эмоция, да, это в первый раз, когда новая полиция применила оружие и, к сожалению, погиб человек. Но он погиб не из-за полицейских, а потому, что находясь в неадекватном состоянии, эти ребята вызвали такую ситуацию”. Я не повірив, що ви могли таке сказати. Знайшов відеозапис і почув те саме. З контексту нічого не вирвано.

Пане міністр МВС! Навіть не знаючи всіх матеріалів справи я стверджую, що жоден суд у цьому випадку не визнає вини водія у смерті пасажира. Знаєте чому? Тому, що вбивство, навіть через необережність, це злочин із матеріальним складом, обов’язковою ознакою об’єктивної сторони якого є прямий причинно наслідковий зв’язок між діями винної особи і наслідками, які настали. Це азбука кримінального права, яку вчать на другому курсі юридичного ВУЗу.

Що таке прямий причинно-наслідковий зв’язок поясню на прикладі, який часто наводять у підручниках.

Йшов чоловік на добрячому підпитку. Назустріч компанія, вдарили ножем. Швидка приїхала вчасно. Перед операцією зробили наркоз, без врахування ступеня оп’яніння. Чоловік захлинувся блювотними масами на операційному столі. Так от, той хто вдарив ножем, відповів тільки за нанесення тяжких тілесних ушкоджень, ну, а лікарі – за своє. Чому? Тому, що між ударом ножем і наслідками у вигляді смерті відсутній “прямий причинно наслідковий зв’язок”. І це правильно і законно.

Якщо ж виходити з Вашої логіки, пане міністр, то винним можна визнати того, хто був п’яний, бо як би був тверезий, то може і ножем би не вдарили, може б і не захлинувся. Ну, а у того, хто вдарив ножем, взагалі нема жодних шансів уникнути відповідальності за вбивство. Не завдай він удару ножем, хіба б людина потрапила на операційний стіл?

Такий закон пане міністр. І нічого тут не вдієш. Водій за смерть свого друга відповідати перед законом не буде. Перед власною совістю, перед родичами і знайомими… але це вже інша історія. Тому лишається тільки Ваш підлеглий. Або винен (як мінімум – через необережність) він, або це казус. Третього тут нема.

Так, я ж обіцяв пораду. Беріть приклад з пана Шокіна. Багато разів слухав його виступи. Нічого зайвого. Все коректно. В усякому разі після того, що він каже, не виникає питань стосовно його відповідності займаній ним посаді.

 

Григорій Новицький,

доктор юридичних наук,

спеціально для Інформаційно-аналітичного центру національної безпеки України