Кому потрібні вибори на окупованих територіях?

1401137211

Інтрига Мінських угод полягає в тому, що, попри зовнішню відданість викладеним там засадам, Україна шукає найменшої можливості, щоб оголосити про зрив домовленостей опонентами та відмовитись від їх подальшого виконання. Саме Україна, яка устами Президента говорить про безальтернативність його мирного плану, який, начебто, і було втілено у Мінську. Не потрібен Мінськ і окупаціям на Донбасі, які розраховували на пряму підтримку Росії та незалежність від Києва. Тому сьогодні сторони використовують угоду не як дорожню карту примирення, а як інструмент для накопичення сил та документ для взаємних звинувачень.  Натомість, Мінськ потрібен Москві і Мінськ є прийнятною формулою для Європи, яка не хоче війни, а хоче торгувати з сировинними територіями варварів. Більше – з Росією, менше – з Україною.

На кінець 2015 року перепадає дві важливі події, що закріплені в тексті угоди: децентралізація, закріплена в Конституції України та вибори на неконтрольованих територіях.

З огляду на старт місцевих виборів в Україні, були очікування щодо проведення виборів на Донбасі «згідно з українським законодавством» як це передбачено п. 4 Угоди. Цього не сталося, оскільки тоді виборчий процес мав би початися на Донбасі ще в кінці серпня 2015 року за відмашкою ЦВК України та відповідно до Закону України «Про місцеві вибори». Натомість 16 вересня очільники донецької та луганської окупацій заявили, що вибори в них відбудуться за власними правилами 18 жовтня та 1 листопада відповідно. Формально, Мінську угоду було порушено,  і 18-го вересня Президент України підписав Указ про санкції щодо фізичних і юридичних осіб, діяльність яких пов’язана з псевдореспубліками.

Ура!? За такого сценарію Україна не визнає виборів, що можуть відбутися в окупаціях при повному контролі бандформувань росіян та при формальному дотриманні букви Мінську. Прочитайте угоду – жодного виведення російських військ та повернення контролю над кордоном ДО проведення виборів там немає, і я про це вже писав. Також Україна отримає 100% підстави покласти провину за зрив домовленостей на Росію. Донбас залишається на утриманні Москви, санкції проти Кремля продовжують діяти – ми отримуємо шанс.

З моменту оголошення власних виборів окупаціями варто було очікувати гнівних заяв та нових санкцій заходу з приводу поминок за Мінськими угодами. Але їх не було. Очевидно, що адвокати Мінську апелюють до невиконання Україною п. 12 Мінських домовленостей, де вказано, що «питання, що стосуються місцевих виборів, будуть обговорюватися і узгоджуватися з представниками окремих районів Донецької та Луганської областей в рамках Тристоронньої Контактної групи». Сергій Рахманін говорить (не довіряти його джерелам в мене підстав менше, аніж офіційним заявам МЗС та АП)  про, так званий, «план Мореля», або «Елементи для тимчасового закону про місцеві вибори в деяких районах Донецької і Луганської областей», тобто про обговорення окремого закону про вибори для Донбасу.

Ще раз і доступно. Для проведення виборів на Донбасі може бути прийнято окремий закон. Технологічно, про нього є згадка у п. 9 Угоди, де говориться про «вибори… на підставі Закону України». Вибори пройдуть на окупованих територіях під контролем терористів та росіян. Так, за моніторингу Бюро з демократичних інституцій та прав людини ОБСЄ, які зафіксують, що в селищі Н. бабця І. не змогла вкинути свій бюлетень, бо дільниця не була облаштована для голосування людей з обмеженими можливостями. На виборах переможуть «політичні рухи» лідерів окупацій. Вибори визнають дійсними. ОБСЄ, Франція і Германія, а тоді – і світ. Україна це проковтне. Після виборів новообрані суб’єкти «самоврядування Донбасу» стануть легітимними і з точки зору українського законодавства, і для міжнародної спільноти, оскільки їх проведення санкціоноване законодавством України та учасниками Норманської четвірки на основі Мінських угод.

Після виборів Україна буде змушена вести прямий ділог з представниками окупацій. Ніякого агресора – лише «самоврядування Донбасу». Росія вмиє руки. Після виборів ми повинні будемо закріпити особливий статус окупованих територій у Конституції. Ми отримаємо ракову пухлину, статус якої освячено Основним Законом. Санкції поступово знімуть. І ні слова про Крим. І зовсім не обов’язково, що Україна отримає контроль над кордоном, адже необхідною умовою до цього є «всеохоплююче політичне врегулювання» (див п.9 Мінську), що передбачає, наприклад, внесення змін до Конституції, що погоджені з представниками окупацій. Нагадаю, що на сьогодні зміни до Конституції формально ні з ким з Донбасу не погоджені (чи погоджені ???).

Чому я припускаю такий песимістичний сценарій? По-перше, до сьогодні усі положення Мінських домовленостей були потрактовані в інтересах росіян: лінія розмежування, Дебальцеве, внесення змін до Конституції України… Невтішним є припущення, що усі наступні пункти будуть також можуть бути реалізовані у редакції не на користь України.

По-друге, за великим рахунком – це також варіант миру, який дозволяє і надалі повторювати, що Україна послідовно реалізовує мирний план, а опоненти його ганебно порушують. Формально, Донбас буде український. Формування громадської думки за цим напрямом ВЖЕ йде. Свідченням цьому поїздки А.Куликова та О.Мочанова в Донецьк із відповідними заявами, легітимація позиції В.Медведчука через «посла миру» І.Геращенко. Недалекий той час, коли Мінправди придумає відповідний новояз для новообраних лідерів громад Донецька та Луганська. І почне планомірно промивати мізки виборців, готуючи нас до другого терміну Президента-миротворця. За наші з вами гроші. І за гранти Заходу.

По-третє, такий мир прийнятний для самих демократій Заходу. Технологічно він дозволяє і надалі грозити Росії пальчиком за анексію Криму і зберегти подобу санкцій.

Тому абсолютно ймовірним є те, що усі Великоповажні сторони Норманської четвірки: Президент Російської Федерації Володимир Путін, Президент України Петро Порошенко, Президент Французької Республіки Франсуа Олланд і Канцлер Німеччини Ангела Меркель семимильними кроками  йдуть до визнання правосуб’єктності російських маріонеточних режимів сходу України. Кожен зі своїх міркувань.

Думаєте, що я дарма нагнітаю? Я теж хочу вірити, що усі мої страхи – марні. Те, що може зберегти подобу миру до наступних виборів, насправді, вже мало місце в історії. Чи припинить Росія розхитувати Україну? Чи очікуєте Ви економічного дива у країні, яка має територіальні суперечки, і де процвітає сепаратизм, що контролюється могутнім сусідом? Чи довго ми зможемо намащувати на хліб іноземні кредити та обіцянки кращого майбутнього? Чи не зазвучать голоси про те, що ми не програли війну, а нас зрадили євреї та олігархи (що, до речі, технологічно, недалеко від істини)? Про підступний удар у спину? Чи не шукає Росія прийнятних кандидатур на «єфрейтора» з фронту, що очолить націонал-популістський рух (і я не про УКРОП!)?

Отож, ще раз: чи справді нам потрібні вибори на Донбасі за українським законодавством ?

 

 

Володимир Полевий,

Керівник Інформаційно-аналітичного центру національної безпеки України