Особливий статус окупованих територій: про що мовчать мінські угоди, але говорить Конституція України?

Конституція і пістолет

Кожен Президент, який приходить до влади в Україні, замість гри за правилами воліє змінити самі правила гри: змінити Конституцію. Природньо, що в інтересах народу, що прозябає у темряві правового невігластва. Окрім іншого, процес зміни Основного закону 2015 року має свою особливість: він продиктований броньованою волею нашого північного та найзапеклішого сусіда та рясно скроплений українською кров’ю. Воля Кремля, легітимізована у Норманському форматі, стала обов’язковою для України та є, безумовно, ворожою до всього, що може утвердити територіальну цілісність чи суверенітет нашої держави. Не через якусь особливу ненависть до України, а саме через прагматичні імперські амбіції Росії, що не передбачають існування незалежного від неї та успішного руського проекту.

Росія чудово засвоїла досвід Карабаху, Абхазії, Придністров’я та Осетії: можна силою та підступом посіяти хаос й відірвати шмат території, але якщо жертва агресії відмежовується від впливу окупованих територій – то у підсумку вона починає здійснювати ще більш незалежну політику. Так було в Азербайджані, Молдові та Грузії. У випадку з Україною Кремлю не потрібні бунтівні околиці – йому потрібен тотальний контроль. Звідси шалений тиск щодо конституційного статусу Недоросії як непідйомного ярма на виї нашої державності.

Якщо ви щиро вірите Адміністрації Президента, яка запевняє, що «особливості здійснення місцевого самоврядування», власна армія, суди та прокуратура, що визнані у Перехідних положеннях Конституції України – це не особливий статус, тоді цей матеріал не для вас. Тоді в Україні йде бажана децентралізація за стратегічним задумом Банкової, а ви можете спати спокійно.

Для інших нагадаю, що у ніч перед голосуванням Парламентом постанови про направлення законопроекту № 2217а «Про внесення змін до Конституції України (щодо децентралізації влади)» в Адміністрації Президента відбулися закриті консультації з керівництвом фракцій, після яких у тексті змін до Перехідних положень Основного закону з’явився сумнозвісний п.18 «Особливості здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей визначаються окремим законом».

За ходом голосування відповідної Постанови про направлення законопроекту до КСУ 16 липня з балкону ВРУ сурово споглядала почесний гість: Вікторія Нуланд, яка особисто несе важкий хрест прогибання України під інтереси РФ, США та планетарного миру за рахунок державного суверенітету окремо взятого політичного лузера – України. Не те, щоби Банкова не впиралася: начебто у Конституцію потрапила лише згадка про окремий закон про Недоросію, начебто до ночі на 16 липня згадка про цей закон містилася лише в самому законопроекті і не потрапляла до тіла Конституції, начебто Баба-Яга все одно «проти»… Але, схоже, що цього разу гра йде міченими картами та ще з тими шулерами: особливий статус планується внести до тексту Конституції. Інтереси Росії та примарного миру у Європі (що сумнівно) вищі за наш суверенітет (а це вже факт). І підпис: країни-гаранти державного суверенітету та територіальної цілісності України: США, Франція, Британія, Росія і, дрібненько у куточку: «Гарант суверенітету та територіальної цілісності України – П.Порошенко». Крапка. Ну і,звісно, обіцянки світлого майбутнього та безбідної старості на європейській призьбі.

Наївні та обмануті діти з розстріляними мріями (це вже про українців).

Голосування: 288 – «ЗА» і вже 22.07.15 р. законопроект блискавично спрямовується до Конституційного Суду.

Проявивши неабияку швидкість, вже 30.07.15р. КСУ оприлюднив висновок щодо відповідності законопроекту «Про внесення змін до Конституції України (щодо децентралізації влади)» вимогам ст.157 та 158 Конституції України. Суд, попри слабку надію, зазначив, що із законопроектом все ОК і все згідно-відповідно.

Тепер, на найближчій сесії парламенту зміни до Конституції мають набрати 300 голосів. Досвід голосування 16 липня свідчить про неабиякі навики перевтілення найнепримиренніших яструбів – противників особливого статусу – у смиренних, покірних чужій волі овець,  отож ми маємо усі шанси отримати відредагований згідно мінських угод текст Основного закону.

Шансів на те, що меркантильна воля країн-гарантів суверенітету України зміниться, об’єктивно немає. Проте шанси зупинити гвалтування Конституції ще є.

Отже, ч.2 статті 157 Основного закону говорить нам, що «Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану». Це своєрідний запобіжник, який унеможливлює внесення змін до Основного закону під тиском агресора, за одну ніч та під пильним наглядом іноземних емісарів. КСУ у висновку від 30.07.15р. підійшов до справи формально: воєнний стан не оголошено, отже УМОВ воєнного стану немає.

Справді, введення в Україні воєнного або надзвичайного стану є конституційною прерогативою Президента України, відповідний указ якого має бути затверджено Верховною Радою України. А тепер даруйте мені за розлогу цитату  судді  Конституційного Суду України Шишкіна Віктора Івановича, що викладена ним в окремій думці у справі за зверненням ВРУ про внесення змін до Конституції України щодо недоторканності народних депутатів України та суддів:

«Зміст частини другої статті 157 Конституції України вказує не на сам факт оголошення главою держави акту про введення воєнного або надзвичайного стану, а на наявність умов існування одного із таких станів. Визначення суті змісту вказаної норми Конституції України потребує комплексного аналізу ситуації, що виникла в Україні у зв’язку з анексією частини її території, окупацією іноземними військами ще окремої її території і проведенням антитерористичної операції, а також нормативно-правових актів, які закріплюють правові відносини, що обумовленні вказаними подіями.

…Орієнтовний перелік умов воєнного стану міститься у положеннях статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», а саме:

1) наявність збройної агресії чи загрози нападу на державу;

2) небезпека державної незалежності України та її територіальної цілісності;

3) надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки;

4) тимчасове обмеження, зумовлене агресією чи загрозою нападу на Україну, конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб;

5) зазначення строку дії обмеження.

Усі наведені в цьому законі умови мають місце в Україні, але до них ще можна додати проведення часткової мобілізації у зв’язку з неприхованою агресією Російської Федерації проти України. Така мобілізація вже здійснювалася у кілька етапів на підставі указу Президента України.

Конституційному Суду України для визнання існування умов воєнного або надзвичайного стану не обов’язково орієнтуватися на наявність акта про його введення. Умови воєнного або надзвичайного стану існують об’єктивно, породжуючи притаманні такому стану правові відносини, і не залежать від суб’єктивної позиції тих, хто відповідно до своїх конституційних повноважень має на них реагувати введенням цього стану, однак не вдається до таких дій. Саме умови воєнного стану визначені нормативно-правовими актами і є підставами для його оголошення. Такі явища, як умови воєнного стану і введення воєнного стану, пов’язані між собою, але не є тотожними. Прийняття або неприйняття акта про введення воєнного стану є лише питанням політичної доцільності, що не може підмінювати об’єктивну наявність правових умов…

Для висновку про наявність умов саме воєнного стану є такі підстави:

1) в результаті прямого вторгнення військ Російської Федерації відбулась окупація частини території України — Автономної Республіки Крим та міста Севастополь — з наступною їх анексією. У процедурі такої анексії, шляхом прийняття відповідних актів взяли участь державні органи Російської Федерації — президент, парламент, конституційний суд, що підтверджує наявність однієї із складових умов воєнного стану. В знак протесту проти участі Конституційного Суду Російської Федерації в процедурі анексії вказаних частин території України, Конституційний Суд України Рішенням від 17 квітня 2014 року № 10-р/2014 припинив дію Меморандуму про розвиток співробітництва між Конституційним Судом України та Конституційним Судом Російської Федерації від 14 червня 2000 року;

2) низка політичних звернень і заяв, законодавчих та інших нормативно-правових актів органів державної влади, за змістом яких безпосередньо визнається наявність факту збройної агресії з боку Російської Федерації і реальної небезпеки суверенітету та територіальної цілісності Української держави. До них, зокрема, належать:

На виконання приписів актів органів державної влади Міністерство оборони України видало Наказ від 2 лютого 2015 року № 49 про особливості виплати винагороди військовослужбовцям, які беруть участь у бойових діях, захищаючи Українську державу від агресії, за виконання бойових завдань, зокрема й за знищення (захоплення) різних видів бойової техніки противника.

Таким чином, органи державної влади нормативно визнали фактичну наявність фронтових бойових дій на території України з метою збройного захисту території України, її незалежності від воєнного вторгнення Російської Федерації та підтриманих нею колабораціоністських воєнізованих формувань;

3) саме з наявністю умов воєнного стану, а не з прийняттям акта про його введення, пов’язане проголошення Верховною Радою України можливості тимчасового обмеження прав людини і громадянина в Україні. Зважаючи на факт збройної агресії Російської Федерації проти України за участю регулярних Збройних Сил Російської Федерації, а також незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, парламент України Постановою від 21 травня 2015 року № 462-VIII зробив безпрецедентну Заяву про вимушений в умовах зовнішньої агресії певний відступ від зобов’язань, взятих Україною як державою-учасницею, стосовно приписів статей 5, 6, 8, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Такі дії українського парламенту у мирний для України час були б скоріш за все підставою для зупинення або навіть припинення членства України в Раді Європи у зв’язку з недотриманням взятих зобов’язань.

Варто зазначити, що вказаний акт законодавчого органу держави було прийнято не у зв’язку з введенням актом Президента України воєнного стану, а з наявністю умов воєнного стану, що відповідає положенням частини другої статті 64 Конституції України, за якими саме за таких умов можна встановлювати окремі обмеження прав і свобод людини.

…Виходячи з викладеного аналізу нормативної бази, що сформувалася в Україні на підставі правових актів органів державної влади, прийнятих після військового вторгнення Російської Федерації і анексії Кримського півострову — міжнародно визнаної території України, …достатньо правових можливостей системно оцінити об’єктивну ситуацію та визнати наявність умов воєнного стану, що унеможливлює внесення змін до Конституції України».

Можливо, саме через таку позицію судді указ про звільнення Шишкіна Президент підписав 21 липня, за два тижні до того, як спливає термін його повноважень.

Зазначу, що Конституція, як норма прямої дії, може і повинна застосовуватися не лише Конституційним Судом, але усіма органами державної влади. Таким чином, Верховна Рада може самостійно прийняти рішення про наявність в Україні умов воєнного стану, що унеможливлює внесення змін до Конституції.

Володимир Полевий, 

керівник Інформаційно-аналітичного центру національної безпеки України