Революція, війна… Заради чого?

Український прапор у крові-1

 

 

Мабуть складно знайти людину, яка, хоча б мигцем, не задавався цим питанням.

На різних ток-шоу і в деклараціях від держави ми чуємо і читаємо шаблонне: незалежність, територіальна цілісність і суверенітет, свобода, демократія, права людини і верховенство права, благополуччя, мир і безпека, європейський вибір і т.п.

Є й інші варіанти. Даю цитату: «Я теж доброволець, і у мене двоє дітей. Для них, кинувши все, пішов воювати. І ще – я люблю свою землю, свій народ. Не державу, не владу, не «царів» наших різнокольорових. А землю, яку потрібно захищати від зовнішніх і внутрішніх ворогів. І щоб таких, як Сергійко, на війну не брали. А ось виходить, беруть. Ще як беруть. І ворогів ні автоматом, ні бюлетенем поки перемогти не виходить. Ні те, ні інше, нам просто не дають зробити! – Гарячкує артилерист Андрій, натягуючи нові теплі берци, які до нього дійшли акурат у госпіталі».

Яка відповідь вам більше подобається? Тільки чесно. Друга? А чому? Адже в першій відповіді такі гарні, правильні і, в цілому, зрозумілі слова. Чому артилерист Андрій не згадав жодного з них? Думаєте, він не знає цих понять? Знає, він міг їх «озвучити», але не став. Чому?

Мабуть тому, що проливати кров хоч і за правильні, але досить абстрактні і не наповнені конкретним змістом поняття, не виправдано. Війна – це не шоу і не парламент. Крім цього, якщо поняття не наповнене конкретним змістом, то словами починають маніпулювати: За кого ви воюєте? За олігархів? За американські гроші? За Порошенка і Яценюка?

Тому пропоную наповнити зрозумілим сенсом відповідь на питання «за що ми боремося?». І мова не про те, що «незалежність» або «свобода», «права людини», «верховенство права» – це погано. Україна – суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. Так, це стаття 1 Конституції України – Основного Закону держави Україна. Отже, якщо ми говоримо про суверенітет і незалежність, то ці поняття автоматично «підтягуються» до поняття «держава». А що є держава? Маємо сто і один варіантів відповіді. Поставимо питання по-іншому: що ми розуміємо під цим поняттям, виходячи з тих світоглядних цінностей, які домінують в сучасному українському суспільстві?

Коли суспільство дружно будувало комунізм, ми чітко знали, що держава – це інструмент класової боротьби в руках пролетаріату. За К. Марксом і В. Леніним – це машина для підтримки панування одного класу над іншим, що виникла в результаті суспільного розподілу праці, появи приватної власності і антагоністичних класів. Відповідно, вкрай важливим було питання про утримання цієї «машини» в руках пролетаріату. Саме з цієї причини безпека держави стояла в основі всіх основ. Саме тому ми мали тріаду цінностей в наступній послідовності: держава, суспільство, людина.

Далі, Україна стала незалежною, і ми поміняли місцями поняття «людина» і «держава». Тепер тріада виглядає так: людина, суспільство, держава. І всі дружно зраділи: людина в нас на першому місці! Як кажуть в Одесі, «таки да». За 23 роки сформувався цілком конкретний список прізвищ цих «людей», що дозволяє привнести уточнення в марксистсько-ленінське визначення. Держава сьогодні є машиною для підтримки панування одного олігархічного клану над іншим в процесі розподілу і перерозподілу власності.

Це сувора реальність. Я ж пропоную переглянути нашу матрицю світоглядних цінностей. У конституційному праві Європи під державою розуміється сукупність офіційних органів влади (уряд, парламент, суди та ін.), Які діють в масштабі країни чи суб’єкта федерації, або користуються законодавчої автономією територіального співтовариства (напр.: область в Італії) з місцевими агентами (представниками) цих органів (префектами, комісарами і т.п.). Звідси відома теза про те, що держава це всього лише сукупність чиновників (менеджерів), найнятих громадянами для керування суспільними справами.

У цьому контексті звернемося до поняття незалежність і суверенітет держави. Виходить, що незалежність держави – це можливість наших чиновників діяти в масштабі країни (управляти суспільними справами) незалежно від волі іноземних чиновників, керуючись виключно волею і в інтересах народу, який їх обрав. Тут уточнимо, що наші чиновники, в основному, пам’ятають про перше посилання, але часто-густо забувають про друге. Суверенітет означає, що тільки наші чиновники і ніхто інший можуть управляти суспільними справами на нашій території.

Що саме незалежність і суверенітет означають для нас, для народу? Це означає, що тільки ми самі можемо обирати собі владу (чиновників) і готові підкорятися тільки нами і з нас обраній владі. Якщо коротко, – обирати і бути обраними або мати власну державу.

Чому можливість мати власну державу так свято цінується народами? Тому, що ця держава не чужа, вона рідна і має діяти виключно в інтересах власного народу. Хоча сьогодні багато чиновників вважають, що, ставши частиною держави, вони отримують можливість «мати» власний народ.

У відповідь народ починає «мати» державу, в особі найнятих ним чиновників, і періодично намагається відновити «природний» порядок речей у формах «помаранчевої революції», «революції гідності». У цей період, на передній план знову виходять поняття свободи, демократії, прав людини, верховенства права, благополуччя, миру і безпеки, європейського (або іншого) вибору і т.д. Нові-старі лідери, в доступній формі «відкривають» нам очі на те, що ми були позбавлені всіх цих, безумовно, важливих благ і ось саме тепер, після того як ми всі разом віднімемо владу в одного клану і передамо його іншому, все у нас налагодиться.

Ось і виходить, що право народу на суверенітет і незалежність для нас означає можливість вибирати між кількома списками «людей», які маніпулюють абстракціями. Дійшовши до повного відчаю, ми, як діти, радіємо з того, що обрана нами влада стала запрошувати для управління нами громадян інших країн.

Тому не любить артилерист Андрій нашу «державу, владу, «царів» наших різнокольорових». А за що їх любити? Кров проливати? Андрія можна зрозуміти. Зрозуміло, що своя держава, апріорі краще чужої. При цьому, можливо вперше за нашу історію, ми навчилися періодично ставити державу Україна в потрібну «позицію» – і це величезний крок на шляху до того, що держава, рано чи пізно, почне служити своєму народові. Питання в іншому.

На думку автора, існують якісь найвищі цінності, загроза яким ставить нас усіх на грань життя і смерті. Саме для захисту цих цінностей ми створюємо державу і бережемоїї саме тому, що вона повинна і може захистити ці цінності. Фактично, артилерист Андрій і каже про ці цінності. Я ж спробую втілити думку Андрія у форму, придатну для суспільного договору між народом і державою Україна (Конституції).

Перше: Андрій любить своїх дітей, свій народ і воює за них. Чому для Андрія важливий його народ? Відійдемо від емоційних пояснень, адже нам важлива суть, істина, а істина варта того, щоб поставити під сумнів, здавалося б, священні поняття.

Тут доречні будуть аналогії зі світом тварин і комах. Всякий рід, сімейство, загін, зграя, група (далі спільноту) прагне до того, щоб зберегти і примножити свою чисельність. Чому? Ви скажете – закладені природою інстинкти. В цілому, це так. Інстинктивне прагнення зберегти і примножити свою спільноту підпорядковано ідеї виживання. Разом вижити завжди легше, ніж поодинці. Якщо щось загрожує спільноті, то це щось однозначно зводить до мінімуму шанси на виживання окремої особи, яка, як правило, може вижити тільки в середовищі родичів. Звідси і інстинктивне прагнення кожної особи до збереження і зміцнення своєї спільності. Турбуючись про виживання потомства, ми турбуємося і про виживання спільності в цілому.

У світі тварин і комах ми маємо безліч прикладів переважання інстинкту збереження спільноти над інстинктом самозбереження. Людина не є виняток, але у неї є одна особливість – свій вибір людина, хоч і підштовхувана інстинктами, робить усвідомлено. Саме з цієї причини людей, у яких інстинкт збереження спільноти переважає над інстинктом самозбереження, ми називаємо героями.

Звідси висновок – ми, будучи сукупної живою субстанцією, об’єднаною територією проживання, засобами існування, суб’єктивними та емоційними зв’язками, є найвищою цінністю для кожного з нас.

Вище зазначену сукупну живу субстанцію прийнято називати населенням, народом або нацією. Для подальшого розуміння позначу, що під населенням автор розуміє сукупність людей, що проживають на певній території. Якщо населення, яке проживає на певній території, змогло організувати власну державу, то таке населення ми назвемо народом. Ну і, якщо цей народ навчився контролювати власну державу таким чином, що держава діє в його інтересах, то такий народ називається нацією. Відзначимо також, що в контексті нашого дослідження нам не важливий рівень політичного розвитку спільноти, а лише її кількісна характеристика. З цієї причини ми вживемо поняття «населення».

Можна говорити про громадянське суспільство і права особистості і громадянина, честь і гідність, недоторканість і безпеку конкретної особи, а можна – про конкретні критерії спільноти, наприклад, її кількісний вимір. Тому тривалість життя – це найбільш конкретна міра вимірювання безпеки особистості. Через створення умов для зростання чисельності населення України можна забезпечити дотримання прав і свобод конкретної особи. Тому тривалість життя і кількість населення країни є найбільш чіткими і конкретними показниками ставлення держави до особистості, інтегрованим показником дотримання прав і свобод кожної окремої особистості в суспільстві.

При запропонованому підході одним з основних питань у функціонуванні держави є питання про те, хто і що повинен зробити, щоб люди в Україні жили довше, народжувалися частіше і працювали на благо вдасної, а не сусідніх країн. Тут ми можемо мати справу з конкретними цифрами, експертними оцінками, прогнозами і планами дій, а не з нескінченною балаканиною про права людини та надзвичайні досягнення в області їх захисту на тлі вимирання і знищення нації.

Звідси перший пункт суспільного договору – держава відповідає перед нацією за збереження і примноження населення України.

Друге: наш герой воює за «свою землю». І за цією мотивацією також стоїть інстинкт. Для будь-якої живої спільності важливо, де жити і що їсти. Як ви розумієте, це не пусті питання, а знову питання виживання. За великим рахунком, населення може вижити без власної держави, але воно однозначно піддається загрозі знищення без власної території.

Що означає позбавити населення, народ або націю її території? Це означає розірвати фізичний зв’язок між населенням і територією. Існує три відомих способу розриву такого зв’язку. Спосіб перший – фізично знищити населення в місцях його компактного проживання на потрібній території. Спосіб другий – насильницька депортація (переселення) населення на інші території, переважно населені представниками інших народів. Спосіб третій – створення певних економічних, політичних, екологічних та інших умов, що сприяють добровільному переселенню населення в місця компактного проживання інших народів. Небезпека другого і третього способу полягає в так званій асиміляції, коли, з часом, переселені особи стають частиною населення, яке їх прийняло і, відповідно, перестають бути українцями.

Підкреслимо, ліквідація суверенної політичної влади населення над його територією ще не означає, що населення втратило свою територію. Іншими словами, втратити державу ще не означає втратити територію. Втрата власної держави створює лише безпосередню загрозу для втрати території, оскільки, власне, саме суверенна держава є засобом захисту фізичного зв’язку між населенням і його територією.

Звідси другий пункт суспільного договору – держава відповідає перед нацією за недоторканність території України.

Наступне питання про те, що їсти? Якщо у населення, що не відбираючи територію, відібрати засоби до існування, воно вимре. Українці, як ніяка інша нація пам’ятають про це.

У масштабах народу, нації засоби до існування називаються національним багатством. Національне багатство – це сума матеріальних благ, які є в розпорядженні нації. Воно накопичувалося народом протягом всієї історії його виробничої діяльності. Основну його частину становить матеріальне багатство, тобто сукупність нагромаджених засобів виробництва і предметів споживання. Крім того, національне багатство включає також нематеріальні цінності, зокрема, виробничий досвід, освітній потенціал, досягнення науково-технічної думки, інформаційні ресурси тощо.

У структурі національного багатства вирізняються насамперед виробничі фонди (основні та оборотні), основні фонди соціальної сфери (школи, лікарні, культурно-освітні та спортивні об’єкти, житлові будинки), а також особисте майно населення. Крім того, важливим компонентом національного багатства є природні багатства – корисні копалини, ліси, земля, вода, атмосфера.

Названі матеріальні компоненти національного багатства є сукупними можливостями нації, які забезпечують фізичне існування населення.

Тому, третій пункт суспільного договору – держава відповідає перед нацією за збереження і примноження національного багатства України.

Підіб’ємо проміжний підсумок. Він простий. Для населення, народу, нації перше і головне – просто «бути», мати вираз у формі живої субстанції. Чим нас більше в цілому, тим краще для кожного окремо. Але для того, що б «бути» потрібно місце для цього буття – територія і засоби для існування – національне багатство. Це зріз матеріалу, він важливий для будь-якого народу, будь-якої нації. Більш того, це важливо не тільки для людей, але і для всього живого. Але є ще щось, що дозволяє відрізнити один народ від іншого, одну націю від іншої. Ні, це не тільки і не стільки колір шкіри і форма обличчя, або рівень розвитку політичної організації суспільства. Це суб’єктивний зміст (наповнення) народу, нації, його національна самосвідомість.

Народ як родове поняття є відносно широкої соціальною групою, члени якої мають почуття приналежності до неї завдяки спільним рисам культурної та історичної свідомості. Люди, які належать до певного народу, мають більш-менш виражене усвідомлення входження в відмінну від інших спільноту.

Національна самосвідомість є засобом політичної мобілізації народу, це засіб його збереження. Так, за роки радянської влади, незважаючи на асиміляцію, соціально-культурну деградацію, населення України зберегло високий ступінь національної єдності. Це сталося завдяки зверненню до власних культури та мови, традицій та релігії, які не раз опинялися дієвим засобом відновлення національної держави. На жаль, вже новітня історія України свідчить, що неналежне ставлення до проблем формування національної самосвідомості на окремих територіях може призвести до фактичної втрати суверенітету національної держави над цими територіями.

У підсумку виходить, що артилерист Андрій говорить про чотири життєво важливі цінності українського народу, нанесення шкоди яким загрожує загибеллю народу України – це населення України, територія України, національне багатство України і національна самосвідомість українського народу.

А як же держава, запитаєте ви? Так, це безумовно важливий атрибут народу і тим більше нації. Не викликає сумнівів і те, що така форма самоорганізації суспільства, як держава, є найважливішим інструментом захисту вище означених цінностей. Тобто саме по собі держава також є цінністю, але цінністю вже іншого рівня. Погодьтеся, не можна ставити в один ціннісний ряд те, що захищаємо і те, за допомогою чого захищаємо. Тим більше, що бувають ситуації, коли інструмент захисту виявляється, м’яко кажучи, не зовсім придатним для використання за прямим призначенням.

Давайте без зайвих емоцій подивимося, чого ж досягла наша незалежна держава в контексті захисту позначених нами цінностей.

Населення. За 23 роки наша незалежна держава досягла таких результатів. Населення скоротилося з 52 мільйонів. Станом на 1 липня 2014 з даними Укрстату чисельність населення України склала 42818389 постійних жителів і 42988026 чоловік. Мінус 9000000 за 23 роки. Мінус 255000 щорічно.

Територія. Коментарі зайві.

Національне багатство. Досить сказати, що національне багатство України в його чисельному вираженні востаннє було підраховано в 1996 році. Може хтось із владних коридорів сьогодні відповісти на питання: чому дорівнює національне багатство України? А було б цікаво знати, що отримує нова влада і що вона передає наступній. Немає розуміння. Нам розповідають про зовнішній борг, ВВП, валютні резерви Нацбанку і т.п. Опозиція «вихоплює» той показник, який цікавий їй, а влада – інший. І все ніби кажуть правду. Проблема лише в тому, що обираються показники, які не можуть охарактеризувати ефективність діяльності держави у сфері економіці в цілому.

Національна самосвідомість. Якщо не вважати часів президентства В. Ющенка, то можна сказати, що українська держава цим питанням не займалося. І ми отримали те, що маємо. Так, зовнішня агресія. Але автор переконаний, що ця агресія була б неможливою, якби ми не мали такої кількості проросійськи налаштованого населення у відомих регіонах. Що українська держава зробила за 23 роки, щоб люди в Криму відчули себе українцями?

Є й інша історія. Є герої, які зі словами «Слава Україні!» Зупиняють російські танки ціною власного життя. Але чи заслуга це української держави? І чому артилерист Андрій вважає, що виборчим бюлетенем він воює так само, як автоматом?

Роздуми над цими питаннями призводять до висновку про необхідність зміни самої ідеології функціонування державного механізму. В ім’я безвинно загиблих і во благо прийдешніх поколінь українська нація повинна закласти принципово нові параметри функціонування державного механізму, в основі якого мають бути наші життєво важливі цінності. І, для початку, українська нація, громадянське суспільство, повинні чітко задекларувати державі свої життєво важливі цінності, захист яких повинен становити зміст діяльності держави і, власне, того суспільного договору, який укладається між нами і найманим нами державним апаратом.

У простій формі це виглядає наступним чином.

Чого я, як один з тих, хто наймає менеджерів під назвою держава, хочу від них отримати? Я хочу, що б вирішувалося завдання з наступними умовами. Тобто населення і його чисельність. Є чинники, які впливають на це число: смертність, народжуваність, міграція. Тобто, умовно кажучи, перші п’ять причин високої смертності, перші п’ять причин низької народжуваності і перші п’ять причин відтоку населення за кордон. Є п’ятирічний період, на який ми наймаємо владу, і є передбачуваний ресурс, яким держава може розпорядитися протягом п’яти років. Питання: хто, що і яким ресурсом буде робити, щоб люди в Україні жили довше, народжувалися частіше і працювали на благо свого народу, а не сусіднього? Крім цього, я хочу знати, якого показника держава планує досягти: уповільнити темпи скорочення населення до якогось показника, зупинити скорочення населення, або як Віктор Федорович, свого часу обіцяв – повернути до 52 мільйонів. Розумієте? Не треба захищати мої права, свободу, незалежність і так далі. Не треба пафосу, слини і гучних слів. Що конкретно будемо робити протягом найближчих п’яти років, щоб знизити рівень серцево-судинних захворювань, як головного чинника високої смертності в Україні? Скільки витратимо на це? І так далі.

Територія. Знову таки, панове, що плануєте і якими ресурсами: парад у Севастополі, звільнення Донбасу, або недопущення нових територіальних втрат? Що конкретно будете робити для досягнення обраної вами мети? Зупиняти російські танки шляхом побудови «стіни», або будувати глибоко ешелоновану оборону на сході країни? Скільки з наявного ресурсу плануєте витратити?

Національне багатство. Скільки його в абсолютних цифрах ви прийняли? Скільки плануєте передати наступній владі? Що конкретно для цього будете робити, і скільки це коштує?

Національна самосвідомість. Ні, я не хочу чути про те, як ви любите українську мову і українську культуру. Що будете робити для того, щоб люди, які живуть в Україні, поважали українську мову, українську культуру, українські традиції? Що будете робити для того, що б кожен, хто живе в Україні, відчував себе частиною великого цілого – української нації? Які ресурси плануєте для цього використовувати?

І ще. Мені буде дуже цікаво подивитися на співвідношення між витратами на захист наших фундаментальних цінностей. Мене мало цікавлять ваші політичні переконання і ваші політичні програми. Підготуйте і дайте мені оцінити чотири програми: програму захисту населення України, програму захисту території України, програму збереження і примноження національного багатства України, програму збереження і розвитку національної самосвідомості українського народу. Ці програми я хочу бачити в розрізі вимірюваних цілей, способів їх досягнення і запланованих ресурсів.

Я хочу, що б у Бюджетному кодексі України були ці чотири програми. Я хочу, що б пропозиції до проекту бюджету щодо фінансування державних інститутів обгрунтовувалися НЕ підрахунком всього того, що необхідно для утримання їх існуючої структури, а тим, які дії, відповідно до програм, здійснить державний інститут, захищаючи життєво важливі цінності нації.

Ну, що ж, якщо ви не проти, і якщо артилерист Андрій готовий воювати саме за ці цінності, сформулюємо наш суспільний договір.

Для цього необхідно:

1. Частину другу статті 3 Конституції України викласти в такій редакції: «Держава відповідає перед нацією за чисельність населення, цілісність території і недоторканність кордонів, збереження і примноження національного багатства, збереження і розвиток національної самосвідомості українського народу»;

2. Друге речення статті 7 Закону України «Про політичні партії в Україні» викласти в такій редакції: «Програма політичної партії є викладом цілей та завдань цієї партії щодо захисту населення, території України, збереженню і примноженню національного багатства України, збереженню і розвитку національної самосвідомості українського народу, а також шляхів їх досягнення».

 

 

 

Новицький Г.В.

д.ю.н., професор

експерт ІАЦ національної безпеки України