Ще раз про рішучу відсіч агресору на фронті бабла та контрабасу

Проти корупції-1

Є в нас, виявляється, і такий фронт – фронт бабла та контрабасу. Але про все по порядку.

На написання даної статті мене надихнули чергові політичні реверанси навколо «рішучої відсічі агресії». Не далі як 4 червня 2015 р. Кабмін прийняв Постанову № 367 «Про затвердження Порядку в’їзду на тимчасово окуповану територію України та виїзду з неї». Алілуя! Йдеться про єдиний підхід у ставленні до агресора? На жаль…Детальний аналіз Порядку дає нам чітке розуміння того, які саме території України наш уряд вважає окупованими.

Це – територія АР Крим.

У той же час, ще 21 травня Верховна Рада прийняла Постанову «Про відступ України від окремих зобов’язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод», яку МЗС офіційно спрямував до Страсбургу (Ради Європи). У цьому документі Верховна Рада офіційно заявила на міжнародному рівні про окупацію Росією не тільки території Криму, але й частини Донецької та Луганської областей.

Права рука не відає, що робить ліва? Схоже на це.

Іншими словами, вищий законодавчий орган України, який відповідно до п. 5 ст. 85 Конституції України «визначає засади внутрішньої і зовнішньої політики», вже не перший раз формулює свою однозначну позицію, щодо ролі РФ у конфлікті на Сході, проте виконавча влада наразі обмежується лише публічними виступами політиків, але не конкретними діями, залишаючись «сухою між краплями дощу». Чи є цьому раціональне пояснення? Так.

Це – бізнес та гроші. Причому не завжди державні, а радше приватні. І в питанні комерції наші депутати знаходять дивовижне порозуміння з урядовцями.

Давайте проаналізуємо економічні особливості нашої «твердої та послідовної» політики з протидії російській агресії.

Отже, у розпал відвертого військового втручання Росії у конфлікт на Сході (Ізварино, Савур-Могила, Іловайськ), у серпні-вересні 2014 р. Верховна Рада приймає, а Президент у свою чергу підписує Закон України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності та тимчасово окупованій території України» (далі Закон «Про ВЕЗ Крим»).

Яких саме цілей хотіли досягти народні обранці (автор законопроекту – С. Терьохін), що ініціювали надання Криму статусу вільної економічної зони? Відповідь знаходимо у пояснювальній записці до законопроекту. Закон, начебто,  «докладно роз’яснює питання про спосіб евакуації  громадян та бізнесу з окупованих територій». Тобто він мав визначити механізм, за яким український бізнес міг би з мінімальними втратами перебазуватись на материк. В теорії, після того, як майно та товар мали вивезти – дію закону мали припинити.

А на практиці він чинний і по-сьогодні. Можливо, є складнощі з вивезенням майна підприємств, схожі з труднощами Ліпецької кондитерської фабрики? Не знаю… Проте, де-факто, завдяки створенню ВЕЗ «Крим» закон став правовим підгрунтям для становлення легальних схем вільного від оподаткування вивезення українських товарів до Росії.

Справді, відповідно до Закону комерційні товари та операції з ВЕЗ «Крим» не оподатковуються та не обкладаються митом при перетині адміністративного кордону з Кримом, якщо контрагенти мають українську реєстрацію. Це дозволяє безперешкодно та без втрат для бізнесу доправити товар до Криму.

Далі, Російська Федерація підхопила порив українських бізнесменів, що «в поті чола свого» відбивають агресію, та вже 29 листопада 2014 року прийняла Федеральний закон «Про розвиток Кримського федерального округу і вільної економічної зони на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя». Цим законом, попри спрощення процедури реєстрації комерційних юридичних осіб, було запроваджено спеціальні умови вивезення товарів з ВЕЗ Республіки Крим на територію РФ. Відповідно до ст.18 російського закону кримські перевізники отримали право не проходити митні процедури при в’їзді на материкову частину РФ.

Це ж геніально, панове!

Таким чином, український бізнес легально ввозить товар на територію Криму, а кримчани, які потерпають від «нелюдських» умов окупанта, безперешкодно доставляють цей товар у будь-який куточок Росії-матінки, яка своэю чергою потерпає від нестерпних санкцій Заходу.

Цікаво, до речі, як такий стан справ й по-сьогодні влаштовує наших чи не найбільш принципових союзників, чий бізнес також недораховується прибутків від розриву зв’язків з Росією? Що скажете, Embassy of the USA?

А ви особисто, ще готові засуджувати Францію за «Містралі»?

Підкреслю, що я не закликаю до розриву усіх економічних стосунків з Росією, що з одного боку позитивно відображається на рейтингах політичних сил, але з іншого – цього наразі не може дозволити собі економіка України.

Моя позиція незмінна: прибрати корупційну складову та схеми контрабанди й збирати усі належні митні платежі до бюджету на кордоні з окупованими територіями, незалежно від того, чи мова йде про Донбас чи про Крим.

У висновках до попередньої статті «Криваві гроші війни» я ставив «риторичне запитання»: скільки місяців потрібно вести АТО за сьогоднішніми правилами, щоб корупція поглинула усю державну систему України?

Отож сформулюю питання більш лаконічно: «Доколє»?

 

Володимир Полевий,

експерт з національної безпеки Інформаційно-аналітичного центру