Майбутнє добровольців та добровольчих підрозділів в Україні. Варіанти для роздумів.

УКРАЇНА ПОНАД УСЕ

Для того, щоб розібратися з питанням про майбутнє добровольчих воєнізованих підрозділів в Україні, слід розглянути причини їх масового створення навесні та влітку 2014 р.

Насамперед, це неефективність системи примусової мобілізації та призову. Сам  Указ про першу мобілізацію було прийнято майже через місяць від початку агресії  РФ у Криму (російська медаль «За возвращение Крыма» визначає дату 20.02.14), а саме – 17 березня 2014 р., що є окремим питанням для розгляду.  Результати мобілізації в частині залучення добровольців здивували (призивали за спеціальностями, а не за бажанням). Її ефективність в частині забезпечення, побуту і навчання бійців нажахали суспільство.

Окремо зазначу на недовіру тодішніх очільників Держави  до Збройних Сил України навесні 2014. Не останню роль тут зіграли два фактори:

1)    політики переклали відповідальність за втрату Криму з себе на ЗСУ;

2)    політики не мали довіри до армії, яка була готова підтримати режим Януковича взимку 2013-2014 рр.

Не слід забувати й про первинний «поліцейський» формат операції на Сході. Про початок АТО було оголошено 13-14 квітня, проте перша мобілізація у березні відбулася лише до лав ЗС України та до Нацгвардії. Тому у керівника міліції виникло питання про залучення добровольців також і до МВС, яке опинилося осторонь процесів створення нових підрозділів. 13 квітня Аваков заявляє про намір створити патрульну службу міліції особливого призначення. 24 квітня у Дніпропетровську починається формування підрозділів «Дніпро-1» та «Дніпро-2»

Весною 2014 р. Київ зі здивуванням й, часом, занепокоєнням спостерігав за таборовим побутом маргінального натовпу на Майдані. Коли і за яких умов розійдеться Майдан? Це питання турбувало багатьох, у тому числі політиків, у яких спрацював інстинкт самозбереження. Розігрітий націонал-популізмом протестний люмпен треба було кудись спрямувати. Аж тут ми отримали зовнішнього ворога.

Відразу після революції стартувала Президентська виборча кампанія 2014 року. Патріотизм і війна стали чудовим полем для підняття рейтингів. «АТО має тривати 5 днів» – пам’ятаєте? У ціні опинився технологічний піар на добровольчих підрозділах, які рятують державу (чорні чоловічки О. Ляшка). Подальший піар триває до кінця жовтня 2014 р. – до моменту обрання найбільш мілітарно-популістської за часів незалежності ВРУ.

І останнє. Існувала пряма зацікавленість фінансово-промислових груп у створенні власних воєнізованих структур для промоушену комерційних інтересів.

За таких передумов шансів на створення дисциплінованого, державницького добровольчого війська були мінімальні. Окрім іншого, при формуванні цих підрозділів закривалися очі на медичний, професійний відбір, наявність судимостей, алкоголізм тощо.

Реальність не забарилася. Підрозділи добровольців у стресових умовах війни, або ж «ні війни, ні миру», стають осередками протиправних дій, мародерства, викрадень та «контрабанди» через лінію розмежування. Накази виконуються вибірково. Точну кількість «добровольців» і зброї у них на руках влада не знала, а часом не знає й сьогодні.

Вже 27 жовтня 2014 р. Арсен Аваков прийняв рішення розформувати спеціальний батальйон Міністерства внутрішніх справ «Шахтарськ» через неконтрольованість дій цього юніту.

У кінці квітня 2015 р. з лінії фронту відводять підрозділи Добровольчого українського корпусу ПС. 28 квітня базу ДУК під Дніпропетровськом заблокували підрозділи десантників. 2 травня базу розблокували, заявивши, що інцидент вичерпано.

Питання про добровольчі підрозділи залишається відкритим. Його актуальність поновлюватиметься щоразу після чергового резонансного злочину, вчиненого «добровольцем».

Які варіанти вирішення можливі?

1)    Залишити «патріотів» у спокої. Позичати очі у Сірка щоразу, коли демократії Заходу питатимуть, що роблять незаконні збройні формування на Сході України. Визнати, що людина з автоматом має більше прав за пересічного громадянина й поставити крапку у питанні стратегічного вибору України.

2)    Легалізувати підрозділи добровольців, формально включивши їх до складу ЗСУ, МВС чи Нацгвардії. Це варіант, який обстоюють самі добровольці. На жаль, він не вирішує питання «патріоти блокують АП, або Укргазвидобування», або «патріоти проти наступу чи припинення вогню». Він не вирішує нічого по суті, окрім формальної сторони.

3)    Провести профвідбір добровольців та включити їх до лав ЗСУ та Нацгвардії на добровільній контрактній основі, надавши можливості вибору подальшої служби серед найбільш боєздатних підрозділів. Цей варіант найбільше до душі військовим та правоохоронцям, які справді цінують мотивованість та професіоналізм окремих бійців-добровольців.

4)    Зробити армію не тільки ефективною, а й об’єктом гордості українців, зосередивши на її реформі та підтримці основні управлінські зусилля. Чітко розділити правоохоронну та військову функції. Існують великі сумніви щодо доцільності перебування в структурі МВС підрозділів (наприклад, Нацгвардія), озброєних танками та артилерією. Нацгвардія у США, наприклад, – це складова Сухопутних військ US Army, а не поліції чи ФБР.

Будь-який варіант рішення має базуватися, насамперед, на Законі, а не політичній доцільності. Будь-яке рішення не повинно приховувати той факт, що після року війни ми ще не маємо армії, у якій насправді хочуть воювати Добровольці.

 

Володимир Полевий,

експерт з національної безпеки Інформаційно-аналітичного центру.