Про систему протидії інформаційній агресії Російської Федерації

Далі йтиметься про інформаційні технології, метою яких є вплив на масову свідомість. «Кібербезпека» (технологічні та програмні аспекти захисту інформаційних мереж від кібернетичних атак) також важлива, але концептуально доволі проста: маємо захищати власні мережі, фіксувати правопорушення та притягувати порушників до відповідальності, а тому це складає окремий предмет.

Характеристика загрози

Інформаційна кампанія є невід’ємною складовою агресії РФ в Україні. Тобто первинною є мета керівництва Росії ослабити Україну та залишити її у сфері свого безпосереднього впливу.

Для цього використовується увесь наявний арсенал інструментів впливу: економічних, інформаційних, дипломатичних, військових, політичних тощо.

Інформаційна чи комунікаційна компонента є однією з найважливіших складових загальної стратегії та не існує відокремлено від інших компонент. Це важливо для розуміння неможливості відокремлено «виграти інформаційну війну». Комунікації, інформаційна компонента є складовою політики, але вони не можуть замінити собою політику.

Ворог використовує широке коло комунікаційних та інформаційних методів та технологій, сповідуючи принцип «мета виправдовує засоби». Демократичні чи журналістські стандарти, об’єктивність, правові норми – це обмеження для слабаків, а не для воїнів інформаційного фронту Росії. Важливо, що росіяни швидко адаптують для своїх цілей будь-який інструментарій:

–       маркетингові (рекламні) ходи;

–       соціальні мережі та чутки;

–       вигадані постановочні сюжети (розіп’ятий хлопчик) тощо.

Росіяни чітко сегментують аудиторії впливу:

  1. Власні громадяни;
  2. Громадяни України на окупованому Сході;
  3. Громадяни неокупованої України;
  4. Іноземна аудиторія (яка, за можливості, також сегментується географічно);
  5. Окрема робота дипломатичними каналами йде на рівні керівництва країн (наприклад, немає сенсу витрачатись на громадськість Білорусі: тут працює дипломатичний важіль та вплив російськомовних каналів ).

РФ використовує усі доступні канали комунікації: телебачення, Інтернет, радіо, пресу, чутки, дипломатію, експертне середовище.

Сильні сторони:

–         глобальність та системність задуму;

–         чітка централізована виконавча вертикаль;

–         залучено значний матеріальний та людський ресурс (на 10 свідків трагедії у Маріуполі, що пишуть в мережі, працюють 200 тролів, які ширять російські меседжі);

–         високий рівень медіавиробництва;

–         високий технологічний рівень;

–         чудові навики маніпуляції емоціями та почуттями.

Слабкі сторони:

–         нехтування загальними принципами демократії;

–         відсутність свободи слова;

–         тотальність, що робить російську систему недемократичною, «чужою», а отже загрозливою для Заходу;

–         слабке раціональне підгрунтя;

–         якщо один з елементів дає «збій» (економіка потерпає від цін на нафту) – це тягне за собою кризу усієї системи.

Система контрзаходів передбачає наступне:

Одну глобальну задачу із протидії інформаційним загрозам слід поділити на менші підзадачі, виконання яких є абсолютно реалістичним. Виконання підзадач доцільно координувати з одного центру.

Підзадачі:

  1. Правоохоронна діяльність із захисту демократичних засад держави. Сюди належить контррозвідувальна, оперативно-розшукова та процесуальна робота спрямована на фіксацію та руйнування системи поширення різноманітних закликів (незаконне захоплення влади, дії, направлені на зміну територіальної цілісності, міжнаціональна ворожнеча тощо).

Окремо стоїть питання про протидію поширенню неправдивої інформації в умовах неефективності редакторського контролю у ЗМІ, та відсутності самоконтролю в мережі інтернет. Разом з цим судова практика Єропейського суду з прав людини містить прецеденти щодо визнання протиправними поширення недостовірної, неповної інформації з метою вчинення інших злочинів. Для української правоохоронної системи такі прецеденти є еталоном для притягнення до відповідальності за поширення недостовірної інформації, наприклад, з метою:

Стаття 114-1 КК України. Перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань;

Стаття 436. Пропаганди війни;

Стаття 161. Порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками;

Стаття 109. Дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади;

Важливо, що зазначена діяльність може проводитися негайно, без додаткових законодавчих змін.

В умовах загострення загроз особливо важлива роль тут належить РНБО як органу, що координує діяльність правоохоронного (та безпекового) сектору держави та знаходиться під контролем Глави держави. Саме цей орган має усі потрібні організаційні важелі для об’єднання розрізнених зусиль відомств (Прокуратура, СБУ, МВС, фіскальні органи) з протидії єдиній ворожій системі пропаганди.

  1. Робота з контентом, тобто зі змістом інформації, яка формує картину світу для людини. Передбачає впровадження стимулюючих заходів для створення власного інформаційного продукту, зробленого на власному історичному досвіді, з урахуванням власних цінностей та характеристик. Ці заходи стосуються, насамперед, системи оподаткування та є простими і дієвими навіть у короткостроковій перспективі. Ключові гравці – Мінкульт та Міносвіти.

Окреме завдання – нівелювання атмосфери страху, що гарно «продається» комерційними ЗМІ. Передбачає роботу з редакторами, розвінчування брехні, поширення матеріалів, що містять гумор (сміємося над страхами) та секс. Це завдання органів психологічних операцій та… волонтерських мереж.

  1. Постійний розвиток власної інформаційної інфраструктури. Головний важіль також економічний. Сьогодні функцію державного управління розпорошено серед таких державних органів:

–       Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення (у частині радіочастотного ресурсу);

–       Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України;

–       Державного комітету телебачення і радіомовлення України;

–       Адміністрації Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України (у частині галузі зв’язку);

–       Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації.

Вже простий перелік зазначених державних інституцій, з огляду на спільність об’єкту управління, говорить про доцільність їх функціонального та структурного об’єднання.

Окремо варто підкреслити важливість зменшення залежності українського інформаційного простору від російського сегменту Інтернет: виведення України з під юрисдикції московських офісів Гугл, Фейсбук, тощо.

  1. Реалізація, т. зв. «стратегічних комунікацій» системи влади. Фактично, це прямий обов’язк з інформування громадськості та форма звітності перед замовником-громадянином. Стратегічні комунікації передбачають чітко сформульовану мету та постійний пакет месиджів на тему того, як ми досягаємо поставленої мети. Наразі за цим напрямом немає проблем у різних консультантах, а існують лише «підводні камені» в процесі узгодження позицій різних політичних сил.

Висновки:

  1. Протидію інформаційній агресії Росії організаційно доцільно здійснювати через інструментарій РНБО під єдиним керівництвом Глави держави.
  2. Система включає як заходи з протидії протиправній діяльності, так і заходи зі стимулювання розвитку відповідних вітчизняних галузей. Протидія спрацьовує через притягнення до відповідальності та регуляторні заходи, стимулювання розвитку – через економічні та організаційні заходи.
  3. Уся система повинна охоплюватись єдиним задумом, бути керованою та пов’язаною з громадянським суспільством за допомогою мережі стратегічних комунікацій.

Заступник керівника Інформаційно-аналітичного центру РНБО, к.ю.н. Полевий Володимир Іванович