Матриця інформаційної безпеки України

Ворожа пропаганда, дезінформація та інформаційні вкидання останнім часом стали щоденними атрибутами політичних і військових подій. Сьогодні нікого не здивуєш повідомленнями про інформаційні атаки на комп’ютерні системи українських державних установ, про злодійство конфіденційних даних із закритих мереж або про поширення неправдивої інформації.

За допомогою інформації створюються аварії, військові конфлікти, дезорганізація державного управління, розбалансовується фінансова система або порушуються роботи наукових центрів.

Інформаційна безпека, як системне поняття з’явилося в 1914 р, коли у Великобританії було створено бюро військової пропаганди. Ще пізніше його перетворили в міністерство інформації. Відтоді майже кожна країна має власну систему інформаційної безпеки держави.

Система інформаційної безпеки України призначена для реалізації державної політики в інформаційній сфері і є частиною системи забезпечення національної безпеки держави.

Головною метою системи інформаційної безпеки країни є забезпечення умов для вільного проходження інформаційних потоків і захист українського інформаційного простору від інформації, яка здатна завдати шкоди інтересам держави.

США, СРСР і країни Європи створювали свої державні системи інформаційної безпеки в другій половині минулого століття. Цей період також відомий формуванням сучасної стратегії і тактики нового виду протистояння – інформаційної війни.

У 1991 році, отримавши незалежність, Україна кілька разів робила спроби створити власну систему інформаційної безпеки. Ініціативи виходили від наукових установ і різних державних структур, але у всіх випадках ці пропозиції не знаходили підтримки. Паралельно з цим усі ці 22 роки гальмувався розвиток обороноздатності країни, безпеки держави, економічного та політичного розвитку. Чому було так – колись, мабуть, дізнаємося.

А тим часом наш східний сусід створював власну потужну систему інформаційної безпеки. Близько десяти років пішло на формування основ системи, і вже з 2001 року Росія розпочала активні заходи зовнішнього інформаційного впливу на країни пострадянського табору.

На даний момент для організації та проведення інформаційних операцій РФ має повноцінну систему інформаційної безпеки. У лютому 2014 року Росія провела інформаційну операцію із захоплення Криму, за підсумками якої Путін нагородив урядовими нагородами 300 своїх кращих пропагандистів. Зараз Кремль продовжує інформаційну війну за окупований російськими терористами Донбас, метою якої є приховування причетності Росії до подій на сході України.

Характерно, що російські інформаційні служби досягають успіху. Про це можна судити з того, що частина аудиторії Росії та зарубіжжя справді вважають, що російських військ в Україні немає.

На відміну від Росії, Україна поки не має налагодженої і структурованої системи інформаційної безпеки.

Ігор Чубайс, доктор філософських наук, російський соціолог та історик, в одному зі своїх інтерв’ю дуже влучно охарактеризував українську лінію інформаційної безпеки: «Україна не просто програє інформаційну війну – вона в ній не бере участі». На підтвердження своїх слів, Чубайс зазначив: «Я не знаю людини в Москві, яка би слухала українське радіо, а воно дуже потрібне! Про те, що відбувається в Україні, більше 90% росіян дізнаються з офіційних, цензурованих джерел».

Не можна не погодитися. Однак, повідомленням про те, що в Україні повністю відсутня інформаційна безпека, теж довіряти не варто. Вона присутня, але працює безсистемно. Тому й рішення щодо втілення багатьох інформаційних проектів, вкрай необхідних на сході України і в Криму, реалізуються надзвичайно повільно, і від цього їх ефективність невисока. А іноді буває так, що інформаційні заходи закінчуються тільки обіцянками …

Просування України у розвитку власної системи інформаційної безпеки невеликі. На даний момент відомо тільки, що Державний комітет з питань телебачення і радіомовлення вніс на розгляд Кабінету Міністрів проект указу президента «Про Доктрину інформаційної безпеки України». Крім цього, в Україні вже працюють закони «Про інформацію»; «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах», «Про державну таємницю» та деякі інші.

У перспективі, для створення правової основи забезпечення інформаційної безпеки в Україні необхідно буде прийняти нормативні акти щодо державної інформаційної політики України, інформаційного простору України, використанню інформаційних ресурсів для забезпечення інформаційної безпеки держави та інші.

Крім цього, мають бути введені настанови щодо застосування сил і засобів системи інформбезпеки при веденні активних заходів.

Наступний крок – це визначення інформаційних загроз для держави, а також створення переліку об’єктів та суб’єктів системи інформаційної безпеки України. Власне, мова піде про створення структури системи.

Світова практика забезпечення інформаційної безпеки розділяє систему на дві основні підсистеми – інформаційно-технічну (комп’ютерні пристрої, інформаційні мережі, програми) та інформаційно-психологічну (ЗМІ, громадські організації, дипломатія).

Інформаційно-технічна підсистема в Україні працює тривалий час і має певні успіхи. Чого не можна сказати про інформаційно-психологічну підсистему, про яку колишнє керівництво України «забувало», відкладаючи у довгу шухляду проблемні питання. Тому нинішню систему інформаційної безпеки України можна розглядати, як недосконалий інститут з невеликим перекосом в технічну сторону.

Функціонально система інформаційної безпеки України повинна складатися з:

· Органів управління, на які покладалися б завдання з виявлення інформаційних загроз та планування інформаційних заходів;

· Центрів аналізу розвитку інформаційної ситуації;

· Сил і засобів для проведення інформаційних заходів;

· Спеціальних методик і технологій виявлення, розпізнавання інформаційних загроз, а також їх нейтралізації (або іншої відповідної реакції).

Основу сил проведення заходів з інформаційної безпеки України мають складати державні органи, в завдання яких входить діяльність щодо забезпечення інформаційної безпеки. Для цього органи мають відповідні структури. До них відносять такі:

· Служба безпеки України;

· Служба зовнішньої розвідки України;

· Міністерство оборони України;

· Міністерство внутрішніх справ України;

· Міністерство транспорту та зв’язку України;

· Міністерство закордонних справ України;

· Державна прикордонна служба України;

· Державний комітет України по стандартизації, метрології та сертифікації;

· Державний комітет з питань телебачення і радіомовлення України;

· Служба спеціального зв’язку та захисту інформації України;

· Інші державні органи.

Кожному з цих державних інститутів запропонована окрема функція в загальній системі інформаційних заходів.

Час від часу в українському суспільстві обговорюється тема про створення міністерства інформації та пропаганди, щоб покласти на нього функцію органу управління системою інформаційної безпеки України.

Досвід інших держав показує, що управління інформаційними операціями, в тому числі і контрпропагандою, може бути покладено на окремий керівний підрозділ при Раді національної безпеки і оборони. Крім цього, треба мати на увазі, що буквально всі заходи з інформаційного аналізу, впливу або протидії будуть доводитись до дуже вузького кола осіб. В іншому випадку, коли про інформаційні операції будуть знати всі – інформаційний вплив (або контрзаходи) буде низькоефективним.

Тому оновлена система інформаційної безпеки України має формуватися без управлінських перекосів і з урахуванням сьогоднішніх вимог до інформаційної обстановки. Крім того, і це очевидно, формування системи має відбуватися паралельно з практичними інформаційними заходами в інтересах України на сході країни і в Криму.

***

Таким чином, Україна, як держава, вкрай потребує створення повноцінної системи інформаційної безпеки.

На сьогоднішній день, коли в державі відбулося очищення влади та обрано новий склад Верховної Ради України, складаються сприятливі умови для формування цілісної системи інформаційної безпеки держави.

В’ячеслав Гусаров, ІАЦ РНБО