РФ: диверсії проти України

«Війна є продовженням політики іншими засобами» – це відомий вислів німецького військового теоретика Карла фон Клаузевіца.

Війна Росії з Україною не стала винятком. З недавнього часу імперська політика Путіна перейшла в новий агрегатний стан – стримані інформаційно-психологічні методи Кремля були змінені жорсткими військовими операціями на території України. Вони тривають вже більше півроку і дуже схоже, що Росія зацікавлена продовжувати це виснажливе протистояння.

Плани Кремля здійснити агресію на Донбасі «рядженими ополченцями» швидко провалилися, і Москва вирішила вдатися до відкритої військової допомоги живою силою і технікою. Але і цей шлях для кремлівського керівництва виявився також малоефективним. Сьогодні воно намагається відшукати інший метод впливу в межах розв’язаної ними гібридної війни.

Як показує практика, перехід до нової стадії інформаційної операції Кремля позначався точковими інформаційними вкиданнями. Найчастіше, це були:

– «застереження» російських політиків зі смисловим наголосом (В.Путін, В.Жириновський, Г.Зюганов, Р. Кадиров та ін.);

– цільові репортажі і ток-шоу на провідних російських каналах («Перший канал», «Росія 24», «РадиоВести», «НТВ» ін.)

– коментарі та аналіз подій з уст кремлівських експертів і політиків.

У житті це більше схоже на підкидання в сусідський город насіння бур’яну.

З часом провокаційна інформація, сказана один раз, багатократно повторюється, поширюється, «обростає» домислами та інсинуаціями, поступово переходячи в категорію «прогнозів». І аудиторія починає довірливо сприймати таку інформацію.

Це приблизна схема створення інформаційного приводу, за яким обов’язково з`явиться заклик до дії: щось типу «ми вже не можемо бути байдужими, нам слід щось робити!».

Абсолютно за такою ж схемою в червні-липні цього року формувалася точка зору про «гуманітарну катастрофу» в східних областях України, в результаті чого мільйони росіян були переконані, що Донбасу необхідна їх допомога. Так була втілена в життя ідея Кремля про серію настирливих «гуманітарних конвоїв».

Подібна ситуація спостерігається і сьогодні.

У потоці повідомлень про військово-політичної ситуації в Україні досить строкато виділяється інформація, нехарактерна для цього самого потоку. Як правило, окремі «заточені» повідомлення намагаються нав’язати своє уявлення про події і скорегувати загальний інформаційний вектор.

Зараз у цьому самому медійному потоці «розігрується нова карта». Серед російської інформаційної бурі звертає на себе увагу формування інформаційного приводу про перехід військового протистояння в площину диверсійної війни на території України. Головна теза такого «інформаційного шуму» – війна на Донбасі повинна трансформуватися в потік диверсійних операцій.

Диверсійна війна – організовані заходи щодо досягнення політичних цілей шляхом потайливих, ретельно підготовлених спеціальних заходів щодо виведення з ладу найбільш важливих об’єктів шляхом підриву, підпалу, затоплення, а також застосуванням інших способів руйнування, не пов’язаних з безпосереднім веденням бою.

Підписання угоди про двостороннє припинення вогню змусило сторони трохи «знизити децибели» військових дій. Однак, на цьому війна не зупинилася.

День у день надходить інформація:

– про нові проникненнях диверсійних підрозділів в Україну з російської території;

– про затримання диверсантів і диверсійних груп в зоні АТО та інших населених пунктах України, в тому числі тих, де бойові дії не ведуться;

– про проведення активних диверсійних заходів терористами в зоні АТО і в інших областях України (підрив будівель, залізниць, мостових переправ і ін.);

– про проведення диверсійних заходів з метою створення панічних настроїв в місцях масового скупчення людей на території України (наприклад, помилкові мінування об’єктів).

Російські ЗМІ, нав’язуючи українській аудиторії початок масштабної диверсійної війни, прогнозують, що зона війни розширить свої ареали на всі області України.

Дуже показово, що останнім часом такий меседж стали «просувати» російські військові експерти і політики. Фахівці різних напрямків і думок одночасно формують єдину точку зору на загострення ситуації в Україні.

Ось найбільш характерні приклади:

Володимир Жириновський – депутат Держдуми РФ, російський політичний діяч. Його новий інформаційний привід звучить тепер так: Україна перестане існувати як держава через 5 років. До 2019 року Україна не збережеться як незалежна держава. Вона складатиметься з п’яти-семи центральних регіонів з населенням 10-12 мільйонів осіб.

В телеефірі ТВ «Россия 1» Жириновський прямо заявив, що з Україною потрібно розібратися шляхом нічний закидання україномовних диверсантів в українській формі.

У російському політикумі В.Жириновський виглядає придворним блазнем. Але не все так просто. За десятки років «путінський говорун» знайшов прізвисько «Предсказамуса». Серед іншої «невідшліфованих» риторики, Жириновський багато разів передбачав дії російського політичного керівництва. Можна згадати інформаційні кампанії по острову Тузла, газові суперечки, «зелених чоловічків» в Криму – скрізь з’являвся Жириновський і «натякав», як правильно потрібно вчинити російської та української сторонам.

Володимир Прохватілов – президент Фонду реальної політики, експерт академії військових наук, політтехнолог (Москва). У своєму телеінтерв’ю 3.10.2014 р Прохватілов стверджував, що українські диверсанти ведуть партизанську війну на території Росії. Тому росіяни повинні вжити адекватні кроки – створити диверсійну війну на території України. Свій друкований матеріал «Операція «Нелінійність» Прохватілов завершує прямим і однозначним закликом: «Симетрична відповідь (тобто диверсії) має бути спрямованою не на мирне населення, а на значущі фігури нацистської України».

Не слід відразу відкидати цей матеріал в урну з написом «російська маячня». Прохватілов – звичайний «кишеньковий пропагандист», яких в Росії чимало.

Депутат Держдуми Ілля Пономарьов відкрито заявив про наявність російських диверсантів в Україні. Після відвідин України Пономарьов написав у своєму блозі (на сайті «Ехо Москви») буквально наступне: «Масового російського втручання ніби й немає, але є сили спецназу і диверсійні групи, які виконують направляючу і організуючу роль в інтересах сил самооборони».

Ігор Коротченко – головний редактор журналу Національна оборона, директор Центру аналізу світової торгівлі зброєю (Москва). Його телевізійне інтерв’ю 18.08.2014 найбільш широко демонструє цілі російського керівництва в таємній війні на Донбасі. Нижче наведені його основні тези.

1. На сході України йде визвольна боротьба. У цій ситуації Росія повинна надати підтримку опозиції шляхом надання: можливості переправлення в «Новоросію» добровольців; фінансово-економічної допомоги; поставки зразків озброєння.

2. У стратегічному плані для російських інтересів важливо, щоб Україна припинила своє існування, як унітарна централізована держава, тому що: ця держава завжди буде ворожою до Росії; це буде режим, який втягне країну в НАТО, що створить загрозу безпеці прямо біля кордонів Росії.

3. Для Росії необхідний варіант децентралізації України та утворення вслід за “Донецькою” і “Луганською республіками цілого «пояса областей», які проголосять свою незалежність і створять природний геополітичний буфер – проросійськи налаштоване держава «Новоросія». Цей буферний пояс гратиме роль бар’єру між тією західній Україні, яка колись буде прийнята в НАТО, і Росією, а також служити коридором на Придністров’ї. Така геополітична конструкція абсолютно влаштовує Росію.

4. Крім цього, завдання Росії – надати всю можливу допомогу в форматі проведення таємних операцій, які не отримають розголошення в ЗМІ. На офіційному рівні російські експерти будуть переконувати, що російські війська тут не причому: ополченці озброюються трофейною зброєю, а Росія не докладає ніяких зусиль для формування військового потенціалу «Новоросії».

5. При веденні бойових дій головну роль в цій війні гратиме диверсійно-підривна діяльність. Це – партизанська війна. Вона дозволить розширити зону конфлікту і перенести бойові дії з оборони окремих населених пунктів на кількасот кілометрів вглиб України – на українські гарнізони, інфраструктуру, об’єкти економіки.

6. Диверсійні групи доцільно застосовувати в інших областях України з метою порушення шляхів бойового забезпечення, логістики та інших центрів інфраструктури для сковування воюючих сил української армії. Війна може переміститися на залізні дороги, автостради, трубопроводи, мости. Диверсійні акції, можливо, проводитимуться на аеродромах української військової авіації. При цьому основний акцент буде робитися на військових цілях.

Крім цього, російська преса взялася за поширення інформації про дії українських диверсійних загонів на території Росії. Так, в середині вересня 2014-го з’явилися публікації про диверсії в російських містах, які нібито чиняться «бандерівськими» диверсійними загонами в помсту за агресію Росії на Донбасі. Сюди приписали аварію потягу московського метрополітену 15 липня 2014, серію незрозумілих вбивств водіїв вантажівок в Підмосков’ї, мінування будинків та інше. Багато з цих інформаційних матеріалів закінчуються закликами про негайну адекватну відповідь на території України.

З цього випливає, що російська інформаційна машина намагається нав’язати російській аудиторії новий образ неминучої партизанщини на всій території України. Кремлівська пропаганда диверсійної війни в Україні розгорнута у пошуку раціональних аргументів для формування російської народної думки.

При цьому вже сьогодні можна зробити грубе припущення, що диверсійно-терористичні акції в Україні давно проводяться. За повідомленнями ЗМІ:

23 серпня – відбувся вибух на залізниці недалеко від м. Змієва на Харківщині;

23 серпня – вибух 20 цистерн з паливом для ЗСУ біля Черкас;

8 вересня – обстріл військкомату Харкова;

25 вересня – підпал офісу волонтерів Маріуполя;

26 вересня – обстріляний штаб волонтерів у Харкові;

29 вересня – вибух на залізничному переїзді в Одесі.

В цьому ключі також слід згадати серію практично щоденних «помилкових» мінувань об’єктів – торговельних центрів, вокзалів, станцій метро, навчальних закладів, інформаційних агентств та ін.

***

Таким чином, можна вважати, що Росія не має наміру зупиняти ведення бойових дій на території Донбасу.

Очевидно, гібридна війна буде продовжена на всій території України у вигляді диверсійних операцій, до яких Росія вже готується. При цьому, низка російських політиків і військових експертів навмисно загострюють увагу на необхідності трансформації військових дій в масштабні диверсійні операції по всій країні.

Очікується, що наслідками диверсійних операцій можуть стати порушення життєво необхідних комунікацій (газопроводів, водопроводів, електромереж, телевізійних комунікацій, мереж мобільних телефонів та ін.).

Подібні диверсії можуть бути спрямовані на підрив довіри населення до місцевих органів державної та виконавчої влади, що може стати причиною розв’язки подальших конфліктів.

Крім цього, об’єктами диверсійних операцій можуть стати українські державні установи, в будівлях яких відбувається прийняття рішень у зовнішній і внутрішній політиці, а також розвиток ситуації в зоні АТО. Результатом таких диверсій можуть бути акції висловлення недовіри до керівництва України і до органів правопорядку держави.

З точки зору політичної вигоди, Росія напевно буде використовувати диверсійні операції з метою створення інформаційних передумов для:

– просування проросійських політичних сил в новоствореному українському парламенті;

– формування кремлівського лобі у верхніх ешелонах української влади.

При цьому на передній план будуть виходити активні політичні лідери, з якими російська сторона буде готова вести переговори, розглядати двосторонні угоди з перемир’я або чергового припинення вогню.

Таким чином Україна потребує створення системи протидії поширенню панічних настроїв в суспільстві. Для цього необхідний постійний моніторинг морально-психологічного стану населення в усіх регіонах держави. Також в Україні має бути розроблена і прийнята відповідна програма інформування населення та реагування на подібні випадки.

«Фізичне насильство – тільки засіб, а справжня мета агресії – нав’язування противнику своєї моралі» – ще одна відома думка Клаузевіца, якій вже двісті років. Мудрий військовий стратег віддавав перевагу на війні інформаційному впливу для придушення волі. І Україні до подібних дій з боку російських терористів потрібно бути готовим.

В’ячеслав Гусаров, ІАЦ РНБО