Інформаційне протистояння Москви з Астаною і Пекіном

Початок відкритого інформаційного протистояння України та Росії в кінця 2013 р визначило два протилежних табори: з одного боку – це аудиторія, яка підтримувала події в Україні та засуджувала Росію (головним чином це США і ЄС), а з іншого – держави Митного союзу (Росія , Білорусь і Казахстан).

Розвиток подій початку 2014 вніс власні корективи в інформаційну диспозицію євразійських держав. Анексія Росією українського Криму створила передумови для кожної з держав стати на одну зі сторін протиборства і визначити свої інформаційні пріоритети. В березня 2014 року Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію, що підтверджує територіальну цілісність України. За ухвалення резолюції проголосували 100 членів Генеральної Асамблеї, проти – 11. В їх числі – Вірменія, Білорусь і Росія. Ще 58 делегацій, включаючи Китай і Казахстан, утрималися.

Подальша динаміка подій не залишилася без реакції світового інформаційного простору. Російська агресія на Донбасі і квітневі події щодо розв’язання війни змусили деякі держави по-іншому трактувати події в Україні. Так, Білорусь, яка є нерозривно пов’язаною з Росією митним та інформаційним простором, стала критично відгукуватися про кремлівську терористичну допомогу для Донбасу. Мінськ вже офіційно оприлюднив рішення про зміцнення кордонів із неспокійним російським сусідом і заявив про покарання білорусів-активістів, які прямували воювати на південному сході України.

У цьому контексті звертають на себе особливу увагу позиції двох держав азіатського Сходу, які утрималися – Казахстану та Китаю.

На інформаційній політиці Казахстану слід зупинитися детально.

Казахстан – держава, яка з самого початку своєї незалежності забажала лишитися в орбіті Росії. Понад двадцять років у Казахстану і Росії була єдина інформаційна політика, і сьогодні вийти із зони цього впливу виявилося непросто. Крім цього, Нурсултан Назарбаєв в публічному полі завжди був не таким різким, як його білоруський колега Олександр Лукашенко. Тут необхідно враховувати менталітет казахського народу з рисами східної мудрості, азіатською терплячістю та європейською працьовитістю.

За великим рахунком, інформаційна присутність (поки що не застосовуємо поняття «тиск») Росії відчувається скрізь. Наприклад, росіян в Казахстані вважають більш освіченими і світськими. Російська мова для казахів – друга мова спілкування. Особливою популярністю у казахстанців користується російська символіка, як це не дивно.

В останні роки на автомобілях стала модною російська державна атрибутика. А взагалі-то, Північний Казахстан настільки русифікований, що заяви одіозних кремлівських чиновників про передачу його до Росії стали звучати занадто часто. Безвідповідальні і провокаційні репліки російських політиканів, таких як В.Жириновський, Г.Зюганов, Е.Лімонов та ін., Кремль чомусь залишав без уваги. При цьому всі розуміють, що подібні необережні висловлювання російських політичних діячів сприяють зростанню сепаратистських настроїв в російському середовищі Казахстану.

Фактично в країні сформувалися два інформаційних поля: російськомовне і казахськомовне. Перше формується, в значній мірі, російськими засобами масової інформації. Ніякого секрету немає, що більше половини жителів країни знаходяться в зоні впливу російськомовної преси. За результатами перепису населення 2013 р., росіян в Казахстані проживає 22%, а казахів – 65%, але більше 60% всього населення розмовляють російською мовою. Близько 70% ЗМІ в Казахстані виходять також російською. В пакеті загальнодоступних телевізійних каналів в Казахстані присутні «Росія-1», «Россия-24», «РТР-Планета», «Наука 2.0», «EuroNews російською мовою», «НТВ», РЕН ТВ », СТС Медіа», «LifeNews». Серед FM радіо можна зустріти «Русское радио», «Радіо Ретро», «Авторадіо», «Радіо Nostalgie».

Російські телеканали панують в північних регіонах Казахстану і жителі дізнаються новини через російські радіо-і телеканали, газети і журнали. Це парадокс, але в Казахстані на даний час продається більше російських друкованих видань, ніж казахстанських.

Очевидно, цей фактор зіграв свою вирішальну роль в розчленуванні інформаційного суспільства Казахстану на прихильників Росії і її противників. Каталізатором такого розподілу виявилися останні події, що пов’язані з переходом Криму під юрисдикцію Росії, яке розглядається Україною, як грубе порушення цілісності своєї території.

Однак, з боку південних кордонів Казахстану відбувається вплив на його інформаційне поле сусідньої держави – ​​Узбекистану. Населенню південного Казахстану не доступні державні телеканали і Ташкент активно заповнює вакуум своїми національними каналами УзТВ-1 і УзТВ-2.

У цій ситуації Росія чудово розуміє, що сьогоднішня аудиторія Казахстану розбита на три основних інформаційних табори – проросійський (приблизно 50%), казахстанський (приблизно 40%), узбекистанський (приблизно 10%). У ситуації, коли половина аудиторії Казахстану підпорядкована російському інформаційному впливу, це створює реальну інформаційну загрозу. Як стверджував стародавній китайський стратег Сунь-Цзи, якщо оволодів розумом противника – можна починати війну.

Казахстан – активний учасник Митного союзу, завжди підтримував Росію в реалізації її інтересів. А Кремль, в свою чергу, ніколи не втрачав можливості використовувати Митний союз як засіб реалізації своїх зовнішньополітичних цілей на пострадянському просторі. Для Казахстану були створені інформаційні рамки, які обмежували його свободу у вирішенні багатьох питань. На тлі цих проблем посилювалися суперечності з Росією.

В квітня 2013 року президент Казахстану Н. Назарбаєв розкритикував спроби росіян «прикриватися маскою» Митного союзу у зовнішній політиці Кремля. За словами Н. Назарбаєва, Казахстан розглядає ТС виключно як механізм економічної інтеграції трьох країн і може вийти з цієї організації в разі посягання на суверенітет його країни. «Натягнуті» російсько-казахстанські відносини тривають досить давно і час від часу створюють інформаційні сплески.

Так в кінці серпня 2014 Путін в одному з інтерв’ю заявив, що у казахів ніколи не було державності. А Назарбаев – це єдиний стримуючий фактор росту націоналістичних настроїв в Казахстані. Політологи між рядків прочитали, що Путін хоче бачити гарантованого наступника, якого буде розглядати як надійного продовжувача справи Назарбаєва.

У відповідь на це, 2 вересня 2014 Н. Назарбаєв у інтерв’ю держтелеканалу «Хабар» акцентував увагу на можливості виходу Казахстану з Євразійського економічного союзу (ЄАЕС), якщо буде загроза незалежності республіки.

«Казахстан майстерно балансує між двома великими державами – Росією і Китаєм», таку думку висловив колишній посол Китаю в Астані Чен Ґопін. Справа в тому, що Китай давно претендує на території Казахстану і домагається цього шляхом інформаційного тиску на казахстанську аудиторію. Китай не приховує, що дуже зацікавлений в природних ресурсах Казахстану і не втомлюється «натякати» про їх спільний кордон. У зв’язку з цим, казахстанці висловлюють тривогу у тому, що китайці можуть їх колонізувати, як мурахи.

Під інформаційним приводом розвитку взаємної довіри та вирішення спільних питань безпеки, останні двадцять років Пекін шукає приводи посилити вплив Китаю на казахстанський і російський регіони.

У Китаї створена потужна таємна державна система ведення інформаційного протиборства, яка дозволяє здійснювати масоване застосування сил і засобів у потрібний час. Основні напрями цієї системи зосереджені на медійній складовій інформаційного ринку, роботі з недержавними громадськими організаціями за кордоном, розвитку культурних зв’язків, а також на кіберопераціях.

За даними з відкритих джерел, Пекін щорічно виділяє близько до 45 млрд. юанів (приблизно 6,6 млрд. доларів) на роботу китайських іншомовних ЗМІ. Китай стрімко виходить на міжнародний інформаційний ринок через розширення співробітництва та придбання часток в іноземних ЗМІ. Їх мета – створити на основі чинних ЗМІ двомовних англо-китайських проектів, орієнтованих на пропаганду Китаю і китайської культури.

За інформаційним Китаєм закріпилася слава світової школи хакерів. Аналіз відкритих джерел дає підстави стверджувати, що більшість хакерських атак з Китаю мають чітко спрямований характер, узгоджені за часом і націлені на певний об’єкт. Міністерство державної безпеки Китаю створило у своєму підпорядкуванні спеціальні структури інформаційної безпеки в мережі інтернет. Їх завдання – упереджувати атаки на державні інтернет-ресурси, вести інтернет-розвідку і проводити активні заходи в мережах ворога.

Особливу роль в системі інформаційної безпеки Китаю відіграє китайська діаспора за кордоном. За деякими даними, в США офіційно проживають близько 20 млн. китайських емігрантів. У Росії ситуація куди сумніше – станом на 2012 р до Росії переїхало близько 9 мільйонів громадян Піднебесної, причому 5 мільйонів – нелегально. При цьому загальна чисельність росіян складає 145 млн. чол.

Російське керівництво майстерно приховує демографічну експансію Китаю на незаселені землі Росії. Більш того, дивує поступливість Путіна, який у 2004 р «подарував» Пекіну острів Тарабаров і частину острова Великий Уссурійський довжиною близько 40 км. Цей факт китайці сприйняли, як слабкість Росії, і вже через кілька місяців почали вимагати лінію кордону по Південній Якутії і по Становому хребту заявляючи, що нібито Айгуньский договір 1858 року і Пекінський трактат 1860 між Росією і Китаєм підписані незаконно.

У 2009 р Китай запропонував Росії взяти в оренду половину Владивостока на 75 років і включити його в провінцію Харбін. До цієї події були добре підготовлені місцеві ЗМІ, так що населення Владивостока не було проти.

У березні 2014 Всекитайські збори народних представників зареєстрували законопроект про приєднання російських територій, в якому було запропоновано варіант в обхід міжнародних домовленостей. На думку Пекіна, це може бути можливим в таких випадках: якщо був проведений референдум про приєднання території до Китаю, якщо було звернення до китайського керівництва легітимних органів державної влади регіону, або в разі, коли етнічним китайцям загрожує небезпека, расова дискримінація, і т. п.

Крім того, був запропонований ще один законопроект про спрощення отримання громадянства Китаю для жителів Росії. Вводився новий порядок, який знімав вимоги, пов’язані з необхідністю проживання на території Китаю, наявністю законного джерела коштів для існування, відмовою від громадянства Росії і ін.

Про те, що Китай претендує на російську територію – не новина. Півторамільярдному населенню просто потрібно місце, де жити. А на півночі – Казахстан і Росія, гігантські території та ресурси, де майже немає місцевого населення (щільність населення далекосхідних територій РФ – менше однієї особи на квадратний кілометр). Приміром, байкальська вода для китайців зараз цінніше нафти, тому, що їх екологічна ситуація з кожним роком погіршується.

Більш того, Китай до кордонів Росії вже веде будівництво широкосмугових доріг на бетонній основі, очевидно для перекидання важкої техніки і озброєння. По завершенню будівництва через пару років Китай зможе безперешкодно перебазувати війська і техніку вздовж усього кордону з Росією, і вести наступальні операції за стратегічно важливими напрямками.

Уже сьогодні в ЗМІ Китаю можна зустріти прогнози про розвиток наступальної операції на Північ – це один з методів інформаційного тиску. Багато що з цього зводиться до того, що Пекін буде діяти за «московськими» методами. Очевидно, саме цим можна пояснити небагатослівність китайських дипломатів на останніх засіданнях Генеральної Асамблеї ООН.

З точки зору інформаційної війни, до реалізації російських задумів Китай повністю підготовлений:

  • східні регіони РФ заселені китайськими переселенцями, які вже виконують функції розвідагентов КНР;
  • в містах Росії проживають численні діаспори китайців, які в будь-який момент можуть заявити про їхню расову дискримінацію;
  • китайська мова в Росії не має жодного статусу і можна стверджувати, що відбувається її витіснення;
  • китайців сприймають як східних гастарбайтерів і піддають пригнобленню і приниженню з боку росіян і так далі.

Тому слід вважати, що інформаційна операція Китаю по анексії північно-східних територій Росії, за великим рахунком, вже знаходиться на початковій фазі своєї реалізації. Іншими словами – Китай створив мінімально необхідні умови для експансії в Росію. Очевидно, наступним етапом розвитку ситуації буде переконання світової спільноти в необхідності китайської військової присутності на окремих територіях РФ.

***

Таким чином, інформаційні відносини Росії і Казахстану нагадують протиріччя, які тліють і іноді спалахують, в яких намагається домінувати Москва. При цьому Москва не упускає можливості зайвий раз проявити свої переваги, що трансформується в короткочасний, але вельми імпульсивний міждержавний конфлікт.

Населення Казахстану умовно розділене на проросійську (близько половини від загального числа), казахстанську і проузбекську аудиторії. У казахстанському інформаційному полі приблизно половину ринку займають російські телевізійні і радіоканали і друковані видання.

Крім цього, Росія  отримує «м’який» інформаційний вплив з боку Китаю, який має на меті створити інформаційний прецедент для військової експансії на територію РФ. При цьому, подальший розвиток подій з боку Китаю прогнозується саме за «московським» сценарієм, що практично не залишає іншим країнам поля для інформаційного маневру.

 

В’ячеслав Гусаров, ІАЦ РНБО